Уявіть корпорацію з річним оборотом 5,2 мільярда доларів, де на виробничих лініях працювали понад 100 000 осіб. Тепер уявіть, що ця корпорація одного дня несподівано оголошує себе банкрутом. Саме так сталося з легендарним виробником аудіотехніки Akai в листопаді 2000 року.
Для прихильників високої акустики назва Akai тривалий час була ознакою найвищої якості та нововведень. Їхні рекордери та музичні системи прикрашали магазинні вітрини глобусу, а фірмовий знак став прикрасою студій звукозапису. Здавалося, цей японський лев існуватиме безкінечно. Як же така величезна корпорація могла звалютися практично миттєво? Для відповіді нам треба перенестися на кілька десятоліть назад, в Японію, де усе зародилося…
Передумови імперії: як родичі започаткували символ
У 1929 році інженер Масукіші Акаї і його старший син Сабуро створили в Токіо невелике підприємство Akai Electric Company Ltd. Юний Сабуро, студент вечірнього відділення Токійського технологічного університету, вніс у справу нові ідеї й технічні здобутки, здобуті у стінах провідного технічного ВНЗ тодішньої Японії.
Перший значний прорив компанія зустріла у 1933 році, коли Сабуро винайшов мініатюрний електромотор. Цей успіх зацікавив значного виробника кінопроєкційної техніки, що співпрацював з армією Японії. Так Akai одержала перший масштабний замовлення і зосередилась на воєнних поставках.
Однак доля готувала серйозні виклики. В 1939 році, лише через десять днів після шлюбу, Сабуро мобілізували до війська. У період його служби компанія створювала винятково армійські продукти. У складні повоєнні часи, 1945 року, підприємство, як й численні інші в Японії, практично зупинило роботу через воєнні наслідки. Окремі джерела говорять про її продаж, але надійних підтверджень цьому не знайдено.
Повернувшись з фронту, Сабуро буквально воскресив родинну справу з руїн. Використовуючи зв’язки, що з’явилися в окупаційних військах, він стартував у відділі збуту. Його природна кмітливість швидко дала результати — отримані винагороди дозволили організувати нову фірму та повернути керування батьківською фабрикою. Так Akai знову піднялася, як Фенікс із воєнних руїн.
Саме тому у літопису Akai є дві дати початку: 1929 та 1946 роки. Проте принципово важливіше — фірма отримала лідера з чітким баченням майбуття, здатного реалізувати найсуттєвіші технічні проекти.
Від двигунів до аудіо: як Akai здобула світовий звук
Кінець 1940-х для Японії став часом розквіту аудіоапаратури. Akai, відчувши цей напрям, розпочала випуск високоточних електродвигунів для патефонів. У 1951 році Сабуро здійснив прорывний крок — двигун C5, що урівноважував усі наявні японські зразки.
Проте найсуттєвіший момент в історії компанії настав завдяки вдалому рекламному кроку. Сабуро вирішив розмістити оголошення в американському технічному виданні Electronics. Цей хід зробив Akai одним з нечисленних японських виробників, які постачали товари безпосередньо до США, уникнувши посередників.
Фортуна посміхнулась компанії 1953 року, коли керівник Roberts Electronics, інженер Роберт Метцнер, визначив у ремонтованому патефоні незвично компактний і точний двигун виробництва Akai. Вражений розробкою, він знайшов японського партнера та запропонував спільну роботу.
Це співробітництво привело до втілення раніше невідомого. Коли Метцнер передав Сабуро стрічковий рекордер, той відповів створенням першого в Японії стрічкового магнітофона Akai A1. Хоч спочатку модель була доволі елементарною, подальший взаємний обмін технологіями та ідеями послужив швидкому прогресові. Після цього Akai почала робити найякісніші стрічкові рекордери під двома торговими марками: Roberts для американського ринку та Akai для інших країн.
Співпраця з Roberts продовжувалась до 1971 року, доти поки Akai не вишла на американський ринок під своїм ім’ям, ставши визнаним провідником у галузі магнітного запису. За ці роки компанія набула слави виробника інноваційної аудиотехніки, а їхні стрічкові магнітофони перетворилися на символ найкращого акустичного явища.
На вершині тріумфу: як Akai перетворилася на технологічного лідера
Після передчасної смерті Сабуро Акаї на гірському курорті 1973 року компанія продовжила керуватись його принципами, головним серед яких було бажання досягти технічної величі. Наступні двадцять років стали періодом небувалого зросту та технічного розвитку.
Akai стала першопрохідцем у всьому, що торкалося магнітного запису. Фірма розробила системи з вражаючим балансом сигнал/шум, впровадила інформаційні дисплеї з таймерами, запровадила системи шумозаглушення Dolby. Рівень пристроїв становив лише 0,5% — неймовірний для тієї доби показник.
У другій половині 1970-х підприємство розпочало широку диверсифікацію бізнесу. До асортименту додалися підсилювачі, програвачі платівок та радіоприймачі. Основна частина цих моделей тепер визнана культовою серед аудіоентузіастів. Станом на початок 1980-х Akai стала глобальним провідником у виготовленні касетних декивайзерів.
Компанія не зупинилася на аудиоапаратурі.
Вона була серед перших на ринку відеомагнітофонів та суттєво підвищила їхню зручність, ставши провідником у використанні екранної інформації (OSD), що давала змогу відображати дані про доріжку прямо на моніторі. Цей крок значно полегшив управління пристроями і згодом перетворився на норму для всієї споживчої електроніки.
Окремого звернення варта професійна лінійка випуску, запущена в середині 1970-х. Цей асортимент зробив Akai загальновизнаним провідником у галузі професійного аудіоустаткування, і їхня обладнання зайняли шановані місця в студіях звукозапису по планеті.
Період розквіту підприємства базувався на чотирьох принципових засадах:
- Орієнтація на вироби високого рівня, які дають стійкий дохід
- Безперервне інтегрування новітніх технологій
- Особливий акцент на футуристичному стилі, який згодом наслідували конкуренти
- Маштабні відрахування на маркетинг продукції
Часи перетворень: як Akai намагалася відповісти новому часу
Друга половина 1980-х принесла кардинальні переломи на ринок техніки. Конкуренція збільшувалася, і підприємству довелося шукати шляхи здешевлення виробництва. Як і багато японських компаній, Akai почала переносити монтажні лінії в країни з нижчими витратами на працю.
Суперуючи із такими монстрами, як Sony і Panasonic, Akai визначила свою позицію у створенні комплексних систем. Компанія пропонувала цілий компонентний набір за вартістю, подібною до ціни окремої декувальної системи Sony ES. Хоча вже це не було hi-fi в класичному розумінні, Akai першою впровадила концепцію музичних центрів, що згодом переросла у мінісистеми.
При цьому компанія дбала про преміальний сектор. Дорожчі вироби серії Masters удосконалювалися для американського та японського ринків. У 1987 році, у партнерстві з Mitsubishi, дебютував асортимент A&D — спроба запропонувати добрідний товар за доступнішими цінами.
До початку 1990-х Akai розширила охоплення до повного спектра побутової електроніки, включно з телевізорами. Підприємство заснувало регіональні імена в Європі та Америці для бюджетного виробництва, намагаючись охопити усі ринкові сегменти.
На одне око здавалося, що компанія успішно трансформується до ринкових умов. Виробничі результати зростали, лінійка зразків ширшала. Проте за цією зовнішньою стабільністю вже накопичувалися питання, що подальше призвели до загибелі колишнього гіганта.
Падіння імперії: як зник символ
Тут з’являється керівник, ім’я якого стало міткою одного з найгучніших корпоративних скандалів. Джеймс Тінг, корінний шанхаєць, що виїхав через Гонконг до Канади, стартував як звичайний університетський студент у Торонто, де наймався навіть прибиральником. У 1981 році він спорудив невелике підприємство Semi-Tech Microsystems в Онтаріо, перенісши виробництво до Китаю.
Ключовим став зв’язок із ігровим магнатом Макао Стенлі Хо, який шукав варіанти відведення коштів з Гонконгу. Маючи значине підґрунтя, Тінг ініціював швидке покращення. Першою крупною купівлею став міфічний Singer, точніше його підрозділ із виготовлення швейних апаратів SSMC. Продукцію негайно перенесли з Бразилії та Італії до Китаю, що різко погіршило рівень, але збільшило дохід.
У 1993 році Тінг організував зустріч з канадськими вкладниками у розкішному готелі Four Seasons Vancouver. Показуючи чудові темпи зростання Singer, він переконав їх вкласти 850 мільйонів доларів у розширення виробництва споживчої техніки. Кошти відразу потрапили на рахунки на Антильських островах, звідки почалася низка купівель: Sansui за 58 мільйонів доларів, китайський виробник дисплеїв Kong за 300 мільйонів, і, згодом, джерелом прихованих механізмів, акції Akai загальною вартістю 172 мільйонів доларів.
Задум Тінга схвалювався: знизити собівартість продуктів японських імен за рахунок поширення виробництва в Китай й застосувати розгалужену дилерську мережу Singer для просування товарів.
Проте реалія відрізнився. У 1997 році розгорнулася заплутана фінансова схема. Через фірму Grand Holding, що належала особисто Тінгу, розпочався відтік 100% загального доходу концерну. Одночасно ревізори Ernst & Young ігнорували аномальні процеси.
Тоді ж проявилися первісні звістки колапсу, коли справи Singer показали збитки у 230 мільйонів доларів. До завершення 1999 року Akai повідомила кредиторів про неможливість виконати борги, пояснивши це затяжною азійською економічною кризою.
Ця інфильтрація вразила, оскільки компанія була у постійному зростанні. Лише після офіційного сповіщення про неплатоспроможність стартувало повне розслідування, що донесло про величезну схему виведення активів на суму близько 800 мільйонів доларів, а сам Джеймс Тінг зник…
Його визначили лише у 2003 році в Канаді, куди він був випадений з Гонконгу. Попри доведену провину і ув’язнення на 6 років, Тінгу відбулося втекти. Грошові знаки уваги у 800 мільйонів доларів залишились нерозшуканими.
Нащадки Akai: існування після кінця
Grande Holdings, що була основною компанією й довела Akai до банкрутства, після краху імперії Тінга пройшла реорганізацію.
Бренд Akai був де-факто розділений у багатьох напрямках. Найсуттєвіша частина спадку, Akai Professional (виробник легендарних семплерів MPC), була придбана компанією Numark Industries (нині частина inMusic Brands). Завдяки цьому професійна лінія Akai продовжила функціонувати та вдосконалюватись, закріпивши славу в музичній сфері.
Права на використання бренду “Akai” для домашньої електроніки були продані або ліцензовані різним компаніям у різних регіонах, і цей випуск втратив будь-який зв’язок із японськими розробками.
Зараз під колишнім прославленим брендом Akai випускається різноманітна продукція — від LED-телевізорів та пральних автоматів до кліматичних систем та комунікаторів. Проте цей товар не має ніякого зв’язку з оригінальною японською фірмою: усі вироби створюються та виробляються у співпраці зі зовнішніми виробниками техніки.
Джерело: ukr.media
