За два десятиліття RDS трансформувалася з невеликої ділянки автошляху Київ – Одеса у значні інфраструктурні задуми державного рівня. Сьогодні у доробку групи компаній – понад 10 000 км шляхів, статус одного з трійки лідерів у сфері (згідно з «Топ-1000 компаній України», 2024 рік) і нова реальність роботи, яку принесла війна – спорудження фортифікаційних комплексів та відновлення важливої інфраструктури. Про основні проєкти, труднощі та технологічні новації, а також про роль бізнесу в зміцненні держави Forbes BrandVoice поговорив зі співзасновником RDS Юрієм Шумахером
Про початкові масштабні проєкти
Ви святкуєте 20-річчя існування компанії. З чого зароджувалася RDS?
Як цікавий інвестиційний випадок. Ми з колегами працювали в банку і розглядали кредитну пропозицію клієнта, який планував займатися дорожнім промислом. Відвідали завод і побачили в цьому напрямку перспективи. Клієнт відмовився від ідеї, а ми вирішили спробувати. Отже, тоді ще без знань, ми взялися за втілення першого обʼєкта – 10 км шосе Київ – Одеса. Згодом зайшли в місто і виконали проєкт оновлення комунікацій на вулиці Успенській в серці Одеси.
Це виглядає як сміливий початок.
Ми відразу прагнули не просто «класти дороги», а впроваджувати особисті стандарти якості. І досить швидко збагнули, що компанія не повинна обмежуватися однією областю. Справжня дорожня компанія повинна розширюватися.
Які задуми стали для вас визначальними на старті?
Один із перших – реконструкція Фонтанської дороги в Одесі. Необхідно було прибрати трамвайні колії, збільшити проїзну частину. Це був непростий об’єкт, за який багато хто не бажав братися. Після цього з 2005-го до 2011-го ми мали об’єкти в Полтавській та Миколаївській областях, а пізніше – важливий для нас об’єкт у столиці.
У 2011 році ми перемогли в тендері перед Євро-2012 та модернізували дві головні вулиці – Антоновича та Велику Васильківську. Для нас тоді це було підтвердженням, що ми можемо працювати на найвищому рівні.
Надано пресслужбою RDS
Надано пресслужбою RDS
Надано пресслужбою RDS
Надано пресслужбою RDS
Попередній слайд Наступний слайд
Виходить, ви не боїтеся труднощів.
Іноді, коли вперше бачу замовлення, виникає думка: це нездійсненно, неможливо реалізувати. Але в результаті поступово ми все одно це робимо. І саме це, напевно, найкраща риса нашого колективу.
Саме команда зумовлює результат. У нас чимало людей, які прийшли ще студентами на стажування, а сьогодні вони очолюють регіональні відділення. І коли бачиш вже готовий складний об’єкт, розумієш, яка це потуга.
Про фортифікації: домисли та дійсність
З настанням повномасштабної війни ви взялися за фортифікаційні об’єкти. Що ці завдання означають для вас?
З перших днів війни ми залучилися до всього, що пов’язано з обороною і зміцненням – від фортифікацій на передовій до захисту важливої інфраструктури в тилу від ракет і безпілотників.
Спочатку ми передавали техніку на будівництво. Коли почалася масова хвиля фортифікації, ми зрозуміли: надійніше та ефективніше будувати самостійно.
Ми використали власні бетонні заводи, які раніше застосовували для доріг і злітно-посадкових смуг, обсяги наших закупівель дають можливість заощаджувати ресурси держави. Тому наш прихід у цю галузь став природним і логічним розвитком досвіду компанії.
Надано пресслужбою RDS
Є думка, що будівельники отримують надприбутки на фортифікаціях. Як є насправді?
Дорожню сферу взагалі чомусь вважають надприбутковою. Наш бізнес максимально прозорий і контролюється профільними організаціями та п’ятьма-шістьма правоохоронними органами. Остаточна вартість фортифікаційних робіт наближена до собівартості. Тому про надприбутки тут не йдеться.
При цьому ви працюєте поблизу з фронтом. Які проблеми з цим пов’язані?
Найбільша проблема – постійні втрати та загрози для персоналу.
Ворог безперервно удосконалює техніку: якщо раніше ми працювали за 20 км від лінії фронту, то сьогодні навіть за 40 км будівництво небезпечне через наявність дронів.
Так, нещодавно, на великий жаль, під час зведення евакуаційної дороги в Харківській області через падіння дрона загинули двоє наших робітників, ще один зазнав важких поранень. Цього року також гинули люди на Херсонщині, де ми не зупиняли роботу з початку повномасштабного вторгнення, деокупації. Це, безумовно, найбільші наші втрати. І найтяжчі.
Звісно, залишаються і високі фінансові ризики. У будь-який момент ми ризикуємо не одержати оплату за виконані об’єкти через війну: масовані атаки змінюють пріоритети замовників, частина техніки втрачена чи розкрадена, компенсація збитків під питанням.
Про соціальні ініціативи
Ви взялися за відновлення селища на Херсонщині. Опишіть цей проєкт.
Зараз виконується перша фаза робіт: ми робимо капремонти вцілілих будинків, будуємо нові, оновлюємо дороги та подвір’я. У планах – зведення амбулаторії. Загалом йдеться орієнтовно про 2000 помешкань.
Суть проєкту – повністю відновити селище та розвинути інфраструктуру: школи, лікарні та сучасний урбан-парк для малечі.
Це багаторічний проєкт із великим соціальним впливом. Ми працювали на Херсонщині ще до повномасштабного вторгнення, тому добре знаємо цей край та його потреби. Для нас це не просто відбудова, а повернення життя туди, де його намагалися знищити.
Надано пресслужбою RDS
Які ще соціальні ініціативи реалізуєте?
Серед наших проєктів для дітей, соціальної сфери та освітніх закладів особливо вирізняється «Дороги гурманів». Масштабний проєкт, який об’єднує українські крафтові виробництва – броварні, сироварні, ферми, ресторани – в туристичні маршрути, що пожвавлюють території та привертають інтерес до локальних бізнесів.
Ми створили перший національний гастрогід та онлайн-мапу таких об’єктів, постійно оновлюючи їх. Ідея проєкту зародилася до 30-річчя незалежності, щоб показати, наскільки «апетитними» є регіони України. Після початку повномасштабного вторгнення він став символом незламності українського бізнесу, поєднуючи туристичний потенціал із підтримкою місцевих виробників.
У чому полягає суть ще одного соціального проєкту від RDS – «Наше місце»?
«Наше місце» – простір для відпочинку ветеранів, дітей війни та громади загалом. Перший проєкт втілюємо в Макарові на Київщині, що постраждав від окупації.
Надано пресслужбою RDS
«Амфітеатр відновлення» – нова ідея, що показує, як підприємництво та громади можуть співпрацювати. Плануємо розширити ідею в регіонах, які найбільше постраждали від вторгнення, зокрема на Херсонщині та Харківщині.
Принцип простий: нічого для громади без її участі.
Кадри, прибутки та перспективи
Наскільки складно для вас є питання нестачі кадрів?
На початку війни, коли ще не було бронювання, у нас мобілізували 800–900 людей, це 20–25% працівників. У 2022-му обсяги робіт зменшилися, ми змогли це частково надолужити. Зараз, оскільки співпрацюємо з «Укренерго» та Міноборони, можемо бронювати співробітників. Але це лише частина проблеми. Друга частина – великий дефіцит фахівців. На сьогодні ми маємо такий інженерний склад, який дає змогу будувати будь-які обʼєкти. Але людей не вистачає.
Які професії найбільш дефіцитні?
Механізатори, які керують дорожньою технікою, а також будівельники.
Ми співпрацюємо з університетами та коледжами дорожнього напряму. Виплачуємо студентам стипендії та надаємо гранти. Ця система існувала й до війни, але зараз вона набула особливої значущості.
Надано пресслужбою RDS
Перспективи відновлення та реконструкції України відкривають великі можливості для сфери дорожнього будівництва. Якою ви бачите групу компаній через 10–20 років?
Я хочу, щоб ми розвивалися технологічно. Мені подобається, коли купуємо новітню техніку. Навіть у війну ми намагаємося оновлювати технічний парк. Хочу, щоб у нас було сучасне світове обладнання для роботи в будівництві, і не тільки дорожньому.
Мрію про великі автобани – на 100 км із якісним виконанням за два–три роки. Про знаковий міст на 300–500 м, який слугуватиме точно 50–100 років.
20 років – це вже історія. Ви оцінюєте цей шлях із почуттям завершення чи початку?
По суті, це тільки початок. Ми пройшли довгий шлях, але головне ще попереду. Я хочу, щоб RDS залишалася командою професіоналів, яка не боїться складних завдань і доводить, що неможливе можна втілити. Ці 20 років навчили нас, що міць компанії – у людях і спільній цілі, і саме з цим досвідом ми дивимося вперед з вірою в майбутнє.
Раніше я хотів працювати в європейських державах, але тепер, після всього, що пережила Україна, хочу під час післявоєнної відбудови працювати тут, вдома, і робити свою країну ще кращою.
