Турецька пропозиція щодо мораторію на атаки в Чорному морі: крок до миру чи стратегічна перерва для РФ?

Ініціатива Туреччини запровадити мораторій на удари в Чорному морі: шлях до миру чи стратегічна пауза для Росії?

Анкара висуває пропозицію щодо зниження загроз для світового судноплавства та створення підґрунтя для майбутніх перемовин

Просування ініціативи про запровадження часткового призупинення ударів у Чорному морі та по об’єктах енергетичної інфраструктури стало одним із ключових завдань міністра закордонних справ Туреччини Хакана Фідана під час його візиту до Києва. Анкара пропонує зменшити ризики для міжнародного судноплавства та закласти основи для подальших перемовин, розпочавши з двох найболючіших сфер – безпеки Чорноморського регіону та енергетичних об’єктів.

Безпека цивільного судноплавства, безперечно, відповідає інтересам усіх держав, що межують із Чорним морем. Однак будь-які домовленості мають бути оцінені насамперед з огляду на їхній вплив на військово-стратегічний баланс. Саме тут виникає головне запитання: чи не стане мораторій інструментом для відновлення російських можливостей на морі?

Останніми роками Україна провела одну з найуспішніших військово-морських кампаній сучасної війни. Завдяки комплексному застосуванню морських безпілотних систем, високоточного озброєння та сучасної розвідки Чорноморський флот Росії був фактично позбавлений свободи дій у північно-західній частині Чорного моря. Росія була змушена передислокувати значну частину свого корабельного складу з Севастополя до Новоросійська, а Україна відновила власний морський експорт навіть після припинення дії «зернової угоди».

Проте найсуттєвішою зміною стало зміщення фокусу бойових дій із військових кораблів на морську логістику Росії.

Згідно з даними Командування Сил Безпеки України, під час першої фази операції «МоЛоЧКа» в Азовському морі було вражено 117 суден, а після розширення операції на Чорне море українські безпілотні системи атакували ще 42 російські судна, серед яких нафтові танкери, танкери-газовози та буксири.

Якщо така тенденція збережеться, це стане безпрецедентною за масштабом кампанією із системного впливу на морську логістику держави-агресора.

Українські удари спрямовуються не лише проти військових кораблів, а й проти елементів транспортної системи, що забезпечує функціонування російської військової економіки. Під ударом опиняються танкери, суховантажі, допоміжні судна, буксири, портова інфраструктура та логістичні шляхи, які використовуються для перевезення енергоносіїв, зерна, військових вантажів і забезпечення окупаційного угруповання в Криму.

Військовий ефект поступово переростає в економічний.

Вартість сучасного танкера сягає 70 мільйонів доларів США, великого суховантажного судна – до 50 мільйонів доларів, буксира – до 15 мільйонів доларів. Однак головні втрати Росії визначаються не лише пошкодженням окремих суден. Значно серйознішими є наслідки у вигляді зростання страхових тарифів, подорожчання фрахту, затримок у перевезеннях, необхідності змінювати маршрути та збільшення витрат на охорону судноплавства. Сукупний економічний ефект експерти вже оцінюють у сотні мільйонів доларів, а непрямі втрати від скорочення експорту енергоносіїв та зерна можуть вимірюватися мільярдами доларів. Крім того, вже спостерігається вплив на російський експорт зерна через обмеження судноплавства в районі Керченської протоки та Азовського моря.

Для Кремля відновлення безпечної роботи морської логістики сьогодні стає не лише військовим, а й економічним пріоритетом.

У відповідь Росія продовжує систематичні удари по українській портовій інфраструктурі Одеси, Чорноморська та Південного, а також атакує цивільні торговельні судна в українському морському коридорі. Фактично Москва намагається компенсувати власні втрати, застосовуючи економічний тиск на Україну та міжнародне судноплавство.

Тому запропонований Туреччиною мораторій не може обмежуватися лише припиненням ударів.

Якщо домовленість обмежить виключно українські можливості, Росія отримає час для відновлення транспортних маршрутів, стабілізації роботи тіньового флоту, збільшення експорту нафти та забезпечення військових баз в окупованому Криму. Іншими словами, буде поставлено на паузу саме той інструмент, який сьогодні створює для Кремля найбільший військово-економічний тиск.

Україна повинна висунути власне бачення такої домовленості.

По-перше, необхідно чітко розмежувати міжнародне цивільне судноплавство та російський тіньовий флот, який використовується для обходу санкцій і фінансування війни.

По-друге, потрібен міжнародний механізм контролю за судноплавством за участю Туреччини та інших партнерів, з можливістю супроводу цивільних суден.

По-третє, будь-який мораторій не повинен поширюватися на законні військові цілі: кораблі ВМФ Росії, військову логістику, склади боєприпасів, командні пункти та іншу інфраструктуру, що забезпечує ведення війни.

По-четверте, перспективною метою будь-яких чорноморських домовленостей має стати поступова демілітаризація окупованого Криму. Без цього довгострокова безпека Чорноморського регіону залишатиметься недосяжною.

Сьогодні Україна має стратегічну ініціативу на морі. Саме українські морські безпілотні системи вперше в сучасній історії змусили значно сильнішого противника змінити принципи застосування свого флоту та поставили під загрозу його морську економіку. Втрата цієї переваги без отримання реальних зустрічних гарантій стала б серйозною стратегічною помилкою.

Тому українська позиція має бути чіткою: будь-який чорноморський мораторій може бути прийнятним лише тоді, коли він одночасно гарантуватиме безпеку міжнародного судноплавства, посилюватиме міжнародний контроль над морськими перевезеннями та не даватиме змоги Росії відновити військову логістику, тіньовий флот і потенціал окупаційного угруповання в Криму. Лише за таких умов дипломатична ініціатива стане інструментом стабільності, а не стратегічною паузою для агресора.