Дирижаблі: міфи повітряних подорожей

Історія виникнення та життя небесних Титаніків

Дирижабль — це літальний апарат, наповнений газом, легшим за атмосферу; аеростат з двигуном, що дозволяє йому переміщатися незалежно від напрямку вітру. Назва походить від французького слова “dirigeable” – керований, також відомий як повітроплав. Конструкція зазвичай включає обтічний корпус еліптичної форми, гвинти, стабілізатори, стерна напряму та висоти, а також одну або декілька кабін для екіпажу, пасажирів чи вантажу.

Винахідником дирижабля вважається французький математик Жан Батіст Марі Шарль Меньє. Він розробив корпус у формі еліпсоїда, що складався з двох оболонок, призначених для зміни об’єму газу та, відповідно, висоти польоту. До цієї конструкції він додав три пропелери для забезпечення керованості. Однак, двигун не передбачався, а гвинти мали приводитися в рух людьми. Ідея так і не була реалізована.

Перший у світі керований аеростат був сконструйований французьким інженером Анрі Жиффаром. Апарат був оснащений паровим двигуном потужністю три кінські сили. У вересні 1852 року Жиффар здійснив політ над Паризьким іподромом, подолавши приблизно 30 км із середньою швидкістю 10 км/год. Цей політ вважається початком ери моторної авіації та дирижаблів.

Через двадцять років на подібний літальний апарат встановили двигун внутрішнього згоряння — це досягнення належить німецькому інженеру Паулю Хенляйну.

Граф Фердинанд фон Цеппелін, вийшовши у відставку у 1891 році, розпочав розробку та випробування дирижаблів. У 1898 році він заснував “Акціонерне товариство сприяння повітроплаванню” (Aktiengesellschaft zur Förderung der Luftschiffahrt) із основним капіталом у 800 тис. золотих марок.

Він організував серійне виробництво дирижаблів жорсткої конструкції, які мали каркас з дюралюмінію, обтягнутий тканиною. Підйомна сила створювалася окремими водневими балонами, розташованими всередині каркаса. Дирижаблі цього типу відтоді почали називати цепелінами.

Найбільший цепелін “Гінденбург”, як і майже всі інші цепеліни, був розроблений доктором Людвігом Дюрром. Він почав працювати у графа фон Цеппеліна асистентом з розробки та будівництва дирижабля LZ-1 (Luftschiff Zeppelin) у 1900 році. Перший політ цієї моделі відбувся над Боденським озером 2 липня того ж року.

Невдовзі цепеліни здобули репутацію надійних літальних апаратів і широко використовувалися для трансконтинентальних перевезень пасажирів та вантажів. У 1909 році фон Цеппелін заснував першу у світі авіакомпанію.

Під час Першої світової війни дирижаблі почали застосовуватися німецькою армією для руйнівних бомбардувань мирних населених пунктів. Це породило новий вид страху – смерті, що насувається з небес. Однак, поява запальних куль у 1916 році поклала край пануванню грізних німецьких повітряних суден. 60 із 84 апаратів, збудованих у роки війни, були знищені таким чином.

У період між двома світовими війнами Велика Британія, за фінансової підтримки міністерства авіації, спробувала розробити власні дирижаблі. Проте, проєкт було згорнуто після аварії одного з прототипів у жовтні 1930 року.
Тим часом, дирижаблі графа фон Цеппеліна знову почали займатися перевезенням пасажирів та мирних вантажів. І раптом сталася катастрофа…

6 травня 1937 року, після успішного трансатлантичного рейсу, гігантський повітряний корабель “Гінденбург” здійснював посадку в місті Лейкхерст, штат Нью-Джерсі. Під час приземлення він спалахнув. Загинули 35 із 97 осіб на борту, а також один працівник наземної служби. Трагічний кінець елегантного німецького повітряного корабля став авіаційним аналогом загибелі “Титаніка”, що сталася за чверть століття до того.

Навіть після аварії “Гінденбурга”, пасажири продовжували бронювати квитки на рейси з Німеччини до США та Південної Америки на борту дирижабля аналогічного класу “Граф Цепелін”, побудованого тією ж німецькою фірмою. Проте, всі заплановані польоти були скасовані. Уряд Німеччини заборонив пасажирські перевезення на дирижаблях, вивів “Граф Цепелін” з експлуатації, а у 1940 році закрив програму будівництва “Гінденбург-2”.

Жахлива аварія сталася через наповнення воднем. Хоча логічніше було б використовувати негорючий газ гелій. Однак, єдиний його виробник, США, категорично відмовлявся постачати його іншим державам, зокрема Німеччині.

У 1990-х роках наступник оригінальної компанії у Фрідріхсгафені, Zeppelin Luftschifftechnik GmbH, відновив виробництво літальних апаратів. Перший експериментальний апарат під назвою “Фрідріхсгафен” здійснив політ у вересні 1997 року. Сучасні цепеліни, збудовані за новою технологією, значно менші за своїх гігантських попередників і є високотехнологічними напівжорсткими гібридними літальними апаратами. Їхні основні переваги – висока швидкість та чудова маневреність. Zeppelin NT виробляється серійно та вигідно використовується для туристичних польотів, дослідницьких місій тощо.

У 2014 році було засновано LTA Research — стартап, що створив новий дирижабль та отримав $250 млн (£205 млн) інвестицій від колишнього керівника Google Сергія Бріна. У 2023 році компанія розпочала льотні випробування пасажирського корабля Pathfinder 1.

Його довжина становить 121,9 метра, що майже вдвічі більше за Boeing 747. Керування судном здійснює один пілот за допомогою джойстиків.

Цікаві факти:

• Гурт Led Zeppelin отримав свою назву на честь цепелінів. Барабанщик гурту The Who, Кіт Мун, зневажливо зауважив, що проєкт має такі ж шанси відірватися від землі, як “свинцевий цепелін” (lead zeppelin). Гітарист новоствореного гурту, Джиммі Пейдж, вирішив використати цю фразу як назву, викинувши з першого слова літеру “a”. Гурт стрімко увірвався на рок-сцену, а їхній дебютний альбом мав приголомшливий успіх.

• Дирижаблі, що використовувалися під час Першої світової війни, могли підніматися на висоту 6-8 км і долати відстань до 12-15 тис. км без посадок. Багато сучасних літаків не здатні подолати таку дистанцію.

• Дирижабль теоретично може перебувати в повітрі тижнями без зупинок, оскільки йому не потрібні часті дозаправлення.

• Більшість дирижаблів мали сигароподібну форму. Однак, існували й інші моделі, наприклад, майже сферичні та навіть дископодібні.

• Об’єм найбільших моделей дирижаблів перевищував 200 тис. м³.

• У сучасному світі великі дирижаблі не застосовуються, оскільки потребують спеціальних ангарів, що є надто дорогими в обслуговуванні.

• На відміну від повітряної кулі, дирижаблі не можуть приземлятися безпосередньо на землю. Їм потрібна спеціальна причальна щогла, а також ціла команда наземного персоналу.

• Співвідношення маси до корисного навантаження у дирижаблів значно вище, ніж у літаків. Воно може досягати 40% від загальної маси.

• 23 травня 1928 року італієць Умберто Нобіле здійснив спробу підкорити Північний полюс на жорсткому дирижаблі “Італія”. Повітряне судно зазнало катастрофи. Нобіле та більшість його команди залишилися живими.

• Влітку 1929 року “Граф Цепелін” облетів земну кулю за 21 день. Пасажирів чекав рівень комфорту, недоступний навіть на найсучасніших реактивних комерційних літаках.

Яким був легендарний “Гінденбург”:

Найбільший дирижабль розвивав швидкість до 112 км/год. На його борту розміщувалися комфортабельні загальні салони, 25 затишних двоспальних пасажирських кают, житлові відсіки для екіпажу, корабельні кубрики, а також просторі дворівневі прогулянкові палуби всередині витонченого корпусу. Там були ресторан, бар, коктейльний зал і навіть кімната для куріння, яка з метою безпеки була розташована в герметичному відсіку.

Велику увагу приділили зменшенню ваги меблів та іншого інтер’єрного обладнання. Каркаси стільців виготовлені з трубчастих алюмінієвих профілів, раковини в каютах — з пластику, стіни — з піноматеріалів. Інтер’єр розробив архітектор Фріц Август Бройхаус де Грот, який здобув славу дизайном інтер’єрів океанських лайнерів та ультрамодних заміських будинків знаменитостей. На шовку, що покривав стіни, красувалися мальовничі зображення сцен великих історичних подорожей, пригод графа фон Цеппеліна та екзотичних пейзажів. “Гінденбург” охрестили “готелем, що літає”.

З технічної точки зору, “Гінденбург” був шедевром конструкторської думки. Максимальна злітна маса дирижабля сягала 210 тонн. Обшивка з бавовняної тканини була просочена алюмінієвою пудрою для відбивання радіації та ультрафіолетового випромінювання, що надавало корпусу сріблястого відтінку. Крім пасажирів з багажем і навіть персональними автомобілями, дирижабль міг перевозити через Атлантику значні обсяги вантажів та пошти.

Силову установку “Гінденбурга” складали чотири 16-циліндрові дизельні двигуни виробництва Daimler-Benz — такі ж, як на найсучасніших німецьких торпедних катерах того часу. За кожним двигуном протягом усього польоту стежила окрема команда механіків, яким доводилося виходити з корпусу назовні та пробиратися до пілонів двигунів вузькими алюмінієвими містками під оглушливий гуркіт моторів. Все це відбувалося непомітно для пасажирів, які насолоджувалися коктейлями в барі.

Джерело: bbc, tsikavi-fakty, faktypro, 24tv, facts.cx, automirok, processer.media, відкриті дані

Катерина Тоцька