Відомий російський бізнесмен в екзилі, засновник найбільшого рітейлера «Євромережі» та нинішній власник винного магазину «Hedonism» у Лондоні, Євген Чичваркін відвідав Харків. 17 січня він майже 3 години відповідав на запитання переповненого залу в коворкінгу «Novoemesto».
Чичваркін має репутацію ексцентрика та фріка: він платить продавцям 800 тисяч гривень на місяць, виступає за легалізацію марихуани та виглядає як міський божевільний. Водночас, як і належить вундеркінду від комерції, він вміє заробляти гроші буквально з повітря і говорить прості, але дієві речі. Його, на перший погляд, проста манера ведення справ просто підкуповує! Чого лише вартий цей неповторний стиль ведення переговорів (мова йшла, на секундочку, про посаду міністра економіки): «Коли Павло Шеремета пішов з поста міністра економіки України, я виступив і написав: «Візьміть мене, якщо там чогось не вийшло!».
Чичваркін – переконаний капіталіст, адепт вільного ринку, який підтримав Україну та українську революцію. Як і належить підприємцю до кісток, він не лише розповів багато цікавого про бізнес, а й продав харківській аудиторії алкоголь шляхом аукціону. Симпатична харків’янка за 20 тисяч гривень придбала у Чичваркіна пляшку коньяку, безсумнівно, вчетверо переплативши за неї. За словами організаторів, виручені кошти пішли на благодійність.
Ми зібрали та розподілили за темами найцікавіші відповіді підприємця на запитання харків’ян. Отрималися небанальні роздуми Чичваркіна про бізнес, мотивацію персоналу, «совка», Україну, Рамзана Кадирова, марихуану, а також майже детективну історію про винну колекцію Януковича з мораллю.
Про мотивацію в бізнесі
Ми віддаємо співробітникам відсоток від прибутку, і це найкраща мотивація. У «Євромережі» різниця між зарплатою найгіршого і найкращого продавця сягала 25 разів, бо ми завжди ділилися частиною виручки. Хто скільки заробив – той стільки й отримав. У нас були продавці, які їздили на «Лексусах».
Найкращий керівник філії «Євромережі» отримував на три місяці жовтий Mercedes G 500, за нього боролися. Ми купили цей автомобіль один раз, він був перехідний. Найкращий продавець за показниками восьми KPI отримував на три місяці таку машину.
У магазині «Hedonism» у нас поки що не було різниці в доходах продавців у 25 разів, але у нас є різниця у 18 разів. Деякі наші співробітники заробляють на місяць, як керівник відділу великого банку. Найбільша зарплата у нас була у травні. До нас прийшов клієнт з Китаю, який купив будинок і захотів, щоб його винний підвал виглядав так, ніби всі ці вина тут вже давно були. Він дав нам на це тиждень, ми впоралися за три робочі дні. Співробітник отримав місячну зарплату близько 800 тисяч гривень.
З великого улову даєте багато, з малого улову – мало. Це основна мотиваційна ідея. Величезна кількість керівників компаній вважають, що вони генії, а їхні продавці та співробітники – ідіоти, і взагалі можна платити мало, і вони працюватимуть, бо іншої роботи немає. Це неправильно. Потрібно віддавати співробітникам реальну частину прибутку так, щоб усі це бачили.
Про демонстрацію багатства
25 років корупції призвели до того, що будь-яка демонстрація багатства є не ознакою успішності, інтелекту та перемоги в конкурентній боротьбі, а є ознакою корупції, злодійства, близькості до чиновництва тощо. Це огидно. Якщо людина чесна, вона повинна обов’язково продемонструвати, що вона бідна! Це абсолютний абсурд.
Про клієнтську політику
Приватність нашого покупця – це наша священна корова.
Про маркетинг
Впізнаваність – плюс-мінус дорівнює довіра. У маркетингу це так працює. Це факт.
Про винний погреб Януковича (з мораллю)
Зовсім нещодавно ми купили кілька пляшок, які були придбані на гроші, вкрадені у народу України. Головному злодію подарували кілька сотень пляшок (алкоголю). Вони були розміщені в музеї корупції в Межигір’ї, звідки їх потім вкрали через охорону, і продали контрабандним шляхом в усі країни. Ми купили кілька пляшок. Серед них був чудовий коньяк «Шабо», який ми продали за 4,5 тис. фунтів, хоча його вартість коливається в районі 1000 гривень, через те, що на пляшці було написано «Дорогому Януковичу». Виручені гроші я віддав на благодійність.
Ще ми купили пляшку з винної колекції Януковича, «Мутон Ротшильд» 1945 року. Це один з найкращих років Мутону, переможний рік, цього року Франція була визволена від фашистів. Ми написали, що ця пляшка коштує 15800 фунтів. Після цього до мене в грубій формі звернулися з української IP-адреси.
Мене запитали, чому я продаю її за 15800 фунтів, якщо в інших магазинах її можна купити за 5 тисяч? Дійсно, в інших місцях те саме вино коштує 5 тисяч. А ми три дні тому продали його за 15800. У мене запитання до залу! Ось ці 10 800 фунтів різниці, які ми отримали, це ціна чого? Це ціна репутації.
Репутація, довіра – це наш капітал. Ми можемо робити те, що не може робити більше ніхто.
Про меритократію
Візьміть Канаду, там меритократія, влада найкращих. Цього не вистачає всім пострадянським країнам. Це було більш-менш зроблено в одній країні, у Грузії за часів Саакашвілі. У всіх інших країнах – чортзна-що, включно навіть з відносно успішними країнами Балтії.
Візьміть уряд Канади, там усі професіонали: міністр спорту – чи не чинний спортсмен, міністр північних територій – він рибалка, міністр охорони здоров’я – він дипломований лікар тощо. Коли уряд України виглядатиме так само, як уряд Канади, тоді Україна стане однією з найсильніших країн Європи.
Кожен повинен займатися своєю справою, бути професіоналом у своїй галузі, і неважливо, якою мовою він говорить, якої він віросповідний. Може він перебуває у гей-шлюбі, або курить марихуану, це не має жодного значення! Головне, щоб він був професіоналом і отримував гідну зарплату.
Про своє можливе призначення на посаду міністра економіки України та в «Укрнафту»
Коли Павло Шеремета пішов з посади міністра економіки, я виступив і написав: «Візьміть мене, якщо там чогось не вийшло!». Я уявляю собі, як працюють макроекономічні механізми, був галузевим лобістом у Росії, ми один за одним скасовували ці мита, митні дурниці. Але на зустрічі мені не пропонували посаду міністра, а запропонували «Укрнафту». Я кажу: «Чудовий початок, давайте». А потім усі різко стали проти, включно з Айварасом Абромавічюсом (міністр економічного розвитку і торгівлі України).
Я підозрюю, що вони вирішили, що їм вистачить одного Саакашвілі в Одесі, що їм не потрібна людина в «Укрнафті», яка буде викладати потім відео та публікувати документи про те, куди пішла купа народних грошей. Ініціатива призначення йшла від президента, а повний блок цієї ініціативи – від Яценюка та інших міністрів.
Про податки
Я свято вірю в те, що зниження податків викликає зростання їх зборів. Наприклад, у пані Яресько (Наталія Яресько – міністр фінансів України) є помічник, економіст Артур Лаффер (автор теорії залежності державних доходів від середнього рівня податкових ставок у країні – ред.), той самий, який зробив криву Лаффера. У неї помічник сам Лаффер, але вона його не слухає.
В Україні податкові ставки, загальне навантаження, мають бути меншими в два з половиною рази. Змушувати підприємця платити 56% податкового навантаження на найм персоналу – це аморально.
Потрібна найжорсткіша податкова реформа. Потрібно залишити п’ять податків замість двадцяти. Жодного податку на нерозподілений прибуток бути не повинно. Потрібно зняти акцизи з алкоголю і тютюну. Повинен бути прозорий паливний акциз. Повинні бути маленькі податки і невеликі зобов’язання. Потрібно забезпечити повну збираність податків. Потім податки можуть зростати, але я вважаю, що межа оподаткування повинна бути обмежена конституційно.
Про марихуану
Марихуану, зрозуміло, треба легалізувати. Звісно. Кілька штатів у США її легалізували, в результаті злочинність не підвищується, зростають доходи, зростає весь суміжний бізнес, кафе, туризм та інше, і ще якийсь шматок суміжних грошей виходить у «білу».
Про російську владу та Україну
Російська влада позбавила мене дуже багато чого. Я не хочу, щоб ці люди й далі отруювали територію навколо. На даний момент доля колишнього Радянського Союзу, так чи інакше, вирішується в Україні, бо якщо зміниться Україна, Росія не зможе не змінитися. Можна було не помітити Грузію, хоча Саакашвілі був чи не ворогом номер один для Путіна, бо він фактично переміг корупцію в Грузії. Якщо це станеться тут, то росіяни поставлять це запитання: чому ми, в’їжджаючи в Україну, бачимо велику освітлену дорогу, чому менти не беруть хабарів, чому школи та лікарні працюють, незважаючи на маленькі податки… Постреформенна Україна – це страшний сон Путіна.
Якщо зараз розгойдувати човен у Росії, тебе фізично усунуть, і на цьому все закінчиться. У росіян ще затуманений розум ковбасою та перемогами, але пік популярності Путіна вже пройшов. Росіяни формально голосують за Путіна, але реально вони голосують в обмінниках за Джорджа Вашингтона.
Про Європу
Європа бачить Україну як додаток, що постачає дешеву олію та «тьолок». Вони тимчасові цивілізовані партнери, але загалом це прагматичні цинічні соціалісти, з якими в найближчому майбутньому не по дорозі. З ними треба вести торгівлю на рівних, а не танцювати під їхню дудку.
Що б зробив на посаді губернатора Харківської області
По-перше, потрібно зібрати жителів і почути, що найбільше наболіло. Зрозуміло, що проблемою є майже все, до чого торкнулася попередня влада. Я погано знаю проблематику тут. Потрібно зайнятися всіма життєвими речами: інфраструктурою, електрикою, порахувати всі фонди і зрозуміти, яка ситуація з грошима, зрозуміти, чого люди хочуть, і починати бити по цих гарячих точках.
Про те, чи має президент Чечні Рамзан Кадиров шанси стати наступним президентом Росії
У Кадирова немає шансів стати чинним президентом Росії, бо чинний президент Росії Володимир Володимирович Путін не готовий ні з ким ділитися цим місцем. Якщо в якийсь момент не буде Путіна, силовики, які не люблять Кадирова, розірвуть його на шматки. Цих людей достатньо багато. У Путіна є чуття балансу, противаг. Залякувати та тримати в країні різні сторони – це те, що він добре вміє робити. Путін – гарант повноважень Кадирова, а в ФСБ є великий зуб на Кадирова, бо вони вважають, що Росія та Чечня належать їм, а не Кадирову.
Про російських бізнесменів Максима Ноготкова (мільярдер, засновник компанії «Связний») та Сергія Полонського (власник колись однієї з найбільших девелоперських компаній Росії, у 2015 році екстрадований до Росії з Камбоджі за обвинуваченням у шахрайстві в особливо великому розмірі)
Максим Ноготков, як і Сергій Полонський, свято вірили, що у Росії є шлях уперед і вгору, що неминуче буде лібералізація, цивілізований розвиток. Будуть низькі ставки, вільний бізнес, все буде рости і процвітати, як це було в нульових. Максим Ноготков у «Связному» орієнтувався на хіпстерів, молодих, прогресивних людей, що орієнтуються на Захід. Наш фокус, «Євромережі», був спрямований на широку аудиторію, на найширші маси, з освітою нижче середньої, з достатком нижче середнього. Я розумів, що ми програємо, бо наш формат кінцевий, а в нього – зростаючий формат, бо Росія стане частиною цивілізованого світу. А виявилося, ні. Вони програли, бо жили в країні мрії, а реальність виявилася жахливою.
Мого друга Сергія Полонського кілька місяців тому викрали російські та камбоджійські спецслужби. Людина, яка збудувала мільйони квадратних метрів прекрасних будинків, де живуть десятки тисяч людей, звинувачена в тому, що нібито він викрав у пайовиків якусь суму. І зараз той будинок, який у нього відібрали за борги, будується в Лондоні, це 600-мільйонний проєкт. Ці люди вірили в те, що Росію чекає процвітання, що буде нормальною світською цивілізованою країною за західним зразком. Це була їхня основна помилка.
Про «совка»
У мене є прагнення жити в нормальній, цивілізованій країні, а не в поганому «совку». Я ненавиджу Радянський Союз. Потрібно витиснути з себе цю тоталітарну секту, як завгодно, по краплі на день, відійти від цього якомога далі, не дозволити собою керувати всім цим тварюкам з батогом.
За матеріалами: mykharkov.info