Звідки насправді росте коріння зла стійких до гербіцидів бур’янів і чому перехід на комплексний захист культур неминучий?
Супербур’яни, несприйнятливі до гербіцидів, заполонили фермерський ландшафт Америки і засмічують урожай. Критики біотехнології сільськогосподарських культур часто вказують на збільшення популяцій «супербур’янів» на американських полях кукурудзи та сої за останні 20 років як ілюстрацію екологічних проблем, створюваних культурами, генетично модифікованими для стійкості до гербіцидів, таких як гліфосат. Втім супербур’яни, названі так через їхню здатність протистояти певним гербіцидам, виникли ще до появи ГМО у 1990-х та гліфосату у 1970-х.
Вчені кажуть, що бур’яни зрештою вироблять стійкість до будь-якої хімічної речовини, у тому числі до тих, що використовуються органічними фермерами, внаслідок багаторазового впливу. Серед експертів із бур’янів існує консенсус щодо того, що ГМО не є єдиною причиною розвитку опору у бур’янів. Не ГМ культури аналогічно стикаються з проблемою.
Критики ГМО стверджують, що сівба генетично модифікованим насінням (нині вони становлять майже 95 % сої та 90 % кукурудзи в США) призвело до спалаху супербур’янів і що ГМО, таким чином, приносять більше шкоди, ніж користі.
«Нам не потрібні стійкі до пестицидів ГМО для боротьби з бур’янами. Є природні методи боротьби з ними. Індустрія ГМО любить наголошувати на перевагах таких культур, але ми не бачимо в них особливої користі», — каже Білл Фріз із Центру безпеки харчових продуктів, відомий противник ГМ-культур.
Бур’яни є однією з основних проблем сільського господарства. Ситуація ускладнюється, коли у бур’янів розвивається стійкість до певного гербіциду. Вчені вважають, що це відбувається внаслідок природного відбору: гербіцид знищує сприйнятливі бур’яни, але не вбиває рослини з високим природним імунітетом. Згодом ці імунні рослини розмножуються і поширюються. Фермери вносять свій «внесок» в еволюцію супербур’янів, коли застосовують одні й ті самі гербіциди чи у менших, ніж рекомендовано, дозах.
Ще один аспект, часто згадуваний критиками ГМО, що модифіковані культури можуть передати свої штучні толерантності близьким спорідненим бур’янам, що розвивають поблизу. Однак задокументованих випадків цього не було, і вчені вважають це малоймовірним.
Справжня проблема виникла через зростання залежності від гліфосату як фермерів, які висівають ГМ-насіння, так і тих, хто використовує його для боротьби з бур’янами на своїх полях. Поєднання гліфосату з ГМ-культурами з 1996 призвело до постійного збільшення його використання.
Однак, за словами Ендрю Кнісса, доцента кафедри біології та екології бур’янів з Університету Вайомінга, проблема не лише в ГМ-насінні: «Якщо ГМ-культури дійсно винні у значному зростанні популяцій стійких до гербіцидів бур’янів, логічно очікувати, що кількість унікальних супербур’янів збільшиться після впровадження ГМ-культур Протягом одинадцятирічного періоду, що передував широкому вирощуванню ГМ-культур, щорічно реєструвалося приблизно 13 нових випадків стійкості до гербіцидів. Після того, як почалося серйозне впровадження ГМ-культур, кількість нових стійких до гербіцидів бур’янів зменшилася до 11,4 випадків на рік».
Гліфосат, безумовно, на слуху через його популярність. Вчені виявили 32 різні види бур’янів, що виробили стійкість до гербіциду. Однак зв’язок між гліфосатом і створенням супербур’янів не завжди такий очевидний. Як зазначає Кнісс: «У кукурудзі система Roundup Ready призвела до диверсифікації місць дії гербіцидів, що загалом зменшило селекцію супербур’янів. Аналогічні обнадійливі закономірності спостерігалися щодо рису та пшениці».
Перші стійкі до гліфосату бур’яни було виявлено в Австралії 1996 року, де не вирощувалися ГМ-культури. І є більше випадків стійких до гліфосату бур’янів у районах із не-ГМ культурами, ніж у районах із ГМ-культурами. Ймовірно, це результат широкого використання гліфосату майже всіма фермерами для спільної боротьби з бур’янами, оскільки вони вважали малоймовірним сценарій опору бур’янів гліфосату – досить економічному та зручному продукту.
Слід зазначити, що найгірші випадки виникнення опору у бур’янів проявляються у культур, зокрема соняшнику, традиційно виведених для стійкості до класу гербіцидів, званих інгібіторами ALS. Набагато більше бур’янів стали стійкішими до інгібіторів ALS, аніж до гліфосату.
Гербіциди, що використовуються органічними та традиційними фермерами, мають вирішальне значення для сучасного сільського господарства. Але зрештою розвивається стійкість до всіх хімічних речовин, натуральних чи синтетичних.
Більшість вчених сходяться на думці, що корінь зла супербур’янів виростає із надмірної залежності від одноразових стратегій боротьби та відсутності комплексних методів захисту рослин, які передбачають інтегровані та множинні способи захисту культур. Останніми роками і серед фермерів росте усвідомлення того, що потрібно використовувати більшу різноманітність гербіцидів і не зловживати якоюсь однією хімічною речовиною.
Зростання проблем із бур’янами спонукали вчених розробити культури з ознаками стійкості до кількох гербіцидів, включаючи гліфосат, 2,4-Д, дикамбу та глюфосинат. Вчені очікують, що додавання кількох способів дії в гербіцидах та інновації в біотехнологіях допоможуть встановити тимчасовий бар’єр проти супербур’янів на найближчі десятиліття. Але в довгостроковій перспективі все одно необхідний перехід на комплексний захист рослин, чи то ГМО, чи то культури з відредагованим геномом чи сорти традиційної селекції.
За матеріалами https://geneticliteracyproject.org/gmo-faq/do-gmos-cause-superweeds
Джерело: propozitsiya.com
