Нове дослідження розкрило, які нейронні ланцюги змушують нас морщитися від запаху зіпсованої їжі — і чому реакції на один запах можуть кардинально відрізнятися, інформує Ukr.Media.
Уявіть: ви відкриваєте холодильник і відчуваєте різкий запах зіпсованої риби. Миттєво ваше обличчя морщиться, а тіло інстинктивно відсмикується назад. Ця реакція відбувається швидше, ніж ви встигаєте подумати. Але що саме змушує мозок так блискавично розпізнавати небезпеку в запаху?
Вчені з Медичного коледжу Флоридського університету знайшли відповідь, дослідивши нейронні ланцюги, які перетворюють хімічний сигнал запаху на емоційну реакцію. Їхні результати, опубліковані в журналі Molecular Psychiatry, пояснюють не лише механізм огиди, а й те, чому один і той самий аромат може викликати у різних людей протилежні емоції.
Чому саме зіпсована риба?
Запах зіпсованої риби — це не просто неприємність, а потужний біологічний сигнал тривоги. Коли рибні білки розкладаються, утворюються специфічні хімічні сполуки: триметиламін (той самий "рибний" запах), путресцин та кадаверин (сполуки гниття). Наш мозок еволюційно "налаштований" реагувати на ці речовини як на червоний сигнал світлофора — вони означають бактеріальне розкладання, токсини та потенційно смертельні патогени.
Огида до такого запаху — це давній механізм виживання, який захищав наших предків від отруєння зіпсованою їжею. Навіть сьогодні, коли у нас є холодильники та терміни придатності, цей інстинкт працює на повну силу.
Прямий шлях до емоцій
Нюх унікальний серед усіх наших почуттів. Якщо зорові та слухові сигнали спочатку проходять через "ретрансляційну станцію" мозку — таламус, то нюхові сигнали мчать прямо до найдавніших ділянок: амігдали (центр емоцій) та гіпокампа (центр пам'яті). Саме тому запах може викликати миттєву емоційну реакцію або яскравий спогад ще до того, як ми свідомо зрозуміємо, що саме пахне.
Цей феномен часто називають "прустівським ефектом" — на честь письменника Марселя Пруста, який описав, як запах печива мадлен миттєво повернув його в дитинство.
Відкриття: дві групи клітин вирішують долю запаху
Команда професора Дена Вессона та дослідниці Сари Сніффен з'ясувала, що в амігдалі існують два типи нейронів, які визначають, чи буде запах сприйматися як приємний або огидний. Дослідження проводилося на мишах — їхня нюхова система має подібну до людської архітектуру, а розвинений нюх робить їх ідеальною моделлю для таких досліджень.
Найцікавіше відкриття: одні й ті самі клітини можуть як "схвалити" запах, так і "забракувати" його. Рішення залежить від того, яку додаткову інформацію вони отримують від інших ділянок мозку.
Амігдала працює як досвідчений дегустатор, який оцінює не лише сам запах, а й контекст. Вона зіставляє нюхові дані з інформацією від гіпокампа ("Чи пов'язаний цей запах з чимось хорошим чи поганим з минулого?") та префронтального кортексу ("Де я зараз? Що відбувається навколо?").
Чому запахи викликають різні реакції
Цей механізм пояснює дивовижну варіативність нюхових переживань. Запах старого дерева може викликати у когось теплі спогади про бабусин будинок, а в іншого — тривогу через неприємний досвід. Запах лікарні може стати тригером паніки для тих, хто пережив там травматичні події.
Амігдала не просто реєструє запах — вона активно його інтерпретує, створюючи унікальний емоційний "підпис" на основі особистого досвіду кожної людини.
Надія для людей з гіперчутливістю
Розуміння цих нейронних механізмів відкриває нові можливості для допомоги людям із надмірною чутливістю до запахів. При ПТСР певні аромати можуть стати потужними тригерами травматичних спогадів через патологічно міцні зв'язки між нюховою системою та центрами емоцій і пам'яті. У людей з аутизмом чи тривожними розладами сенсорна обробка може бути порушена, що призводить до болісних реакцій на звичайні запахи.
У майбутньому вчені сподіваються розробити нові підходи до лікування: від препаратів, що впливають на специфічні нейронні шляхи, до вдосконаленої терапії, яка "перенавчить" амігдалу пов'язувати проблемні запахи з безпечним контекстом.
Висновок: запах як ключ до розуміння емоцій
Дослідження флоридських вчених показує, що наша реакція на запахи — це складний танець між вродженими інстинктами виживання та особистим досвідом. Амігдала виступає як диригент цього оркестру, координуючи сигнали від різних ділянок мозку, щоб створити цілісну емоційну відповідь.
Розуміння цих механізмів не лише задовольняє наукову цікавість, а й відкриває нові шляхи для допомоги тим, хто страждає від нюхових розладів. Можливо, незабаром ми зможемо не лише пояснити, чому запах зіпсованої риби викликає огиду, а й допомогти тим, для кого звичайні аромати стали джерелом страждань.
Джерело: ukr.media
