Підприємець та інвестор Василь Хмельницький закликає не чекати кінця війни, а розвивати промислове виробництво в Україні вже зараз, створюючи десятки тисяч підприємств по всій країні. Незважаючи на ракетні удари по його об'єктах у Львові, Харкові та Києві, він продовжує будувати індустріальні парки та готувати кадри для майбутньої економіки, адже успіх неможливий без готовності ризикувати. Forbes публікує текст виступу Хмельницького на «Форумі промисловців».
Придбайте річну підписку на шість журналів Forbes Україна за ціною чотирьох випусків. Якщо ви цінуєте якість, глибину та силу реального досвіду, ця підписка для вас.
Дякую Forbes за вашу увагу до промисловості та виробництва. У мене є заводи, але я не буду про них говорити. Натомість я зосереджуся на можливості створення десятків тисяч виробничих підприємств по всій Україні та змінах, які це принесе в економіку.
До можливостей
Виробництво є точкою зростання не лише для окремих підприємств, а й для всієї держави. Виробники створюють робочі місця та сплачують податки. Іноземні компанії додатково приносять знання та технології. За нашими розрахунками: кожні 200 робочих місць у виробництві створюють приблизно 400 додаткових у сфері послуг.
Популярна категорія Всесвітня дата 15 вересня «Я не хочу, щоб почалася Третя світова війна». Спеціальний представник Кіт Келлог розповів Нілу Фергюсону, чого досяг Трамп на Алясці, чому Україна не програє війну та наскільки ефективними є санкції. Головне
Ось чому я вірю в розвиток виробництва в Україні.
По-перше, вільна торгівля у світі сповільнюється. Кожна країна хоче захистити власні інтереси та мати внутрішнє виробництво. Президент США Дональд Трамп, наприклад, запроваджує тарифи, бо хоче повернути виробництво до США.
Україна сьогодні залишається переважно сировинною країною. Існує можливість перетворити цю сировину на кінцевий продукт із доданою вартістю.
По-друге, світове виробництво наближається до споживача. Я не вірю, що Китай продовжуватиме виробляти для всього світу. Більш доцільно будувати невеликі заводи ближче до кордонів ЄС, щоб швидко та ефективно постачати продукцію невеликими партіями.
По-третє, виробництво – це люди. Професійні інженери, оператори сучасних машин. Тут у нас є унікальна можливість, адже українці – креативні, працьовиті та амбітні.
Саме тому ми розвиваємо індустріальні парки – екосистему, яка дає змогу будувати не один завод, а десятки та сотні.
Я почав розвивати свій перший індустріальний парк 10 років тому. Багато скептиків казали: навіщо взагалі парк, якщо можна просто купити ділянку землі та побудувати завод? Але на практиці все складніше: треба перетворити землю на промисловість, отримати дозволи, побудувати інфраструктуру, залучити стимули. Це надто складно для окремого підприємства.
Якби не війна, ми б розвивалися швидше. Зараз у Білоцерківському індустріальному парку близько 10 заводів, а за два роки ми відкриємо ще п'ять. Це не лише українські компанії: працює британський Unilever, є фінські та німецькі виробники, приїжджає італійська компанія.
Але найбільшим викликом зараз є не стимули, земля чи інфраструктура, а людський капітал.
«В індустріальному парку «Біла Церква» працює близько 10 заводів. Протягом двох років відкриється ще п’ять», – розповів Форуму підприємців інвестор Василь Хмельницький. Фото Сергія Пір’єва для Forbes Україна
Кадровий голод
Ще до війни бракувало кваліфікованих кадрів, але зараз ситуація погіршилася. Нам не вистачає операторів
«Випадок компанії Virastar, яка виробляє драбини в Україні, доводить, що навіть з невеликими інвестиціями у розмірі 6000-15 000 доларів можна запустити та розвивати власне виробництво», – каже інвестор Василь Хмельницький. Фото Сергія Пір’єва для Forbes Україна
На завершення поділюся особистим досвідом. У 30 років я заробив свій перший капітал і планував вийти на пенсію у 50 – подорожувати та відпочивати. До 2008 року все йшло чудово, я майже досяг своїх фінансових цілей. Але світова фінансова криза зруйнувала мої плани: щоб повернути кредити, мені довелося продати свою яхту, літак і гелікоптер. Я зрозумів: не вийду на пенсію у 50. Можливо, у 55.
У 2010 році економіка відновлювалася. Але у 2020 році сталася пандемія. Попит на офіси та житло впав, люди не могли планувати майбутнє. Я думав: відновлю бізнес і вийду на пенсію в 60 років.
2021 рік був непоганим. Але у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення – війна, в яку я не вірив до останнього моменту. Це був найважчий рік у моєму житті.
Війна триває, і викликів ще багато, але я вже знаю: не варто чекати «кращих часів». Пенсії може взагалі не бути. Світ стрімко змінюється, з’являються нові виклики та можливості, і ми маємо бути до них готові.
Для мене взірцем для наслідування є американський інвестор Воррен Баффет, якому 95 років. Він досі працює та надихає інших. Мій висновок такий: вам завжди доведеться працювати, якщо ви хочете бути щасливими та мати повноцінне життя.
Незалежній Україні лише 34 роки — це ще молода держава. За цей час ми зробили багато помилок, але й здобули цінний досвід. Я переконаний, що якщо ми будемо працювати разом і розвивати виробництво зараз, не чекаючи кращих часів, ми зможемо побудувати сильну та економічно розвинену країну.
Матеріали по темі
Категорія Компанії Дата Сьогодні «Мені не подобається, коли вони намагаються підвищувати ціни кілька разів на рік». Як великі компанії обирають постачальників. Досвід «Нової пошти» та «Нафтогазу»
Категорія Компанії Дата Вчора «Мінус 20% головного болю». Щороку в Україні запускається 30 індустріальних парків. Які переваги вони надають і чому працює лише третина
Категорія Компанії Дата 20 вересня 2024 р. 10 найбільших власників бізнес-центрів в Україні. Найбільше площ мають Томаш Фіала та Володимир Школьник, а спритним новачком є Максим Кріппа. Хто ще у списку? Автори працюють з Forbes на фріланс-основі. Їхні тексти відображають їхню особисту точку зору. У вас інша думка? Напишіть нашому редактору Тетяні Павлушенко – [email protected]
