Парадокс ЗВТ, або чому Україні не потрібен аграрний експорт

Українська економіка розраховувала продати свій товар на ліквідних ринках, а виявилося, що її зерно в Європі особливо й не потрібне

Румунські фермери теж протестували інструмент блокування українського кордону як засіб боротьби з нашим аграрним експортом, який, очевидно, не потрібен у такому обсязі на європейському ринку.

Чому так відбувається, адже нам постійно говорили про те, що європейський ринок для нас є ключовим, на відміну від Азії та Африки?

У мене є для вас два пояснення: наочне та наукове. Почнемо з наочного.

Жила-була собі бабуся і торгувала насінням на Дарницькому вокзалі на околиці Києва. Продавала все, що привозила, але скаржилася на ціну. Тоді її внучок, який навчався у модній школі економіки, сказав їй: "Ішла б ти в київський пасаж, там публіка багата, продаси насіння втричі дорожче". Послухалася бабця, взяла свої кульки та поїхала до київського пасажу. Сиділа там з ранку до вечора і не продала жодної склянки насіння.

Довелося їхати зі своїм товаром додому: частина насіння роздала в електричці, а частину довелося з'їсти самій. Тому що справа не в наявності багатих чи бідних покупців, а в тому, чи потрібний їм твій товар чи ні.

Українська економіка як та бабця: думала продати свій товар на ліквідних ринках, а виявилося, що її зерно в Європі особливо й не потрібне. Зате воно було потрібне на умовному "дарницькому ринку" – в Африці та Азії.

У Польщі, Угорщині, Словаччині, Румунії та інших країнах ЄС наше зерно в такому обсязі ніхто не чекає, натомість на нього чекають у бідніших країнах: Єгипті, Бангладеш, Індії та багатьох інших.

НАУКОВА ТЕОРІЯ

Уряд України в останні роки зробив ставку на застосування кількісної тактики укладання численних угод про зони вільної торгівлі. Жодна з угод повною мірою так і не запрацювала: Ізраїль, Великобританія, Канада, у планах була навіть Албанія.

Це спочатку помилкова тактика – ставка зроблена на точки капіталізації торгівлі з низькою стартовою базою та обмеженим лімітом зростання: якщо обсяги взаємної торгівлі з Канадою та Великою Британією становлять сотні мільйонів, то лібералізація торгових відносин принесе зростання явно не на мільярди.

А насправді приносить лише поглиблення негативного торговельного сальдо для України, оскільки наша продукція не витримує конкуренцію з імпортними товарами, а системи захисту свого ринку у вигляді мит та квот після укладання угод про ЗВТ, у нас щодо виробників із зазначених країн уже немає.

У цьому плані для України джекпотом стала б угода про ЗВТ із тією ж Індією (торговий плюс для нас до війни понад $1 млрд).

У такому разі виникає питання: чому за офіційними напрямками у нас майже нічого не працює, а там де нічого офіційно не укладено – обсяги торгівлі до війни постійно збільшувалися (Китай, Індія).

Китай узагалі був для нас торговим партнером номер один. Річ у тому, що угоди про зони вільної торгівлі потрібні саме тим країнам, які мають що продавати на чужих ринках. Але якщо ти продаєш сировину – це традиційний біржовий товар (комодитис), для його реалізації зони вільної торгівлі взагалі без потреби, так само як країнам-експортерам нафти не потрібні ЗВТ на продаж своїх вуглеводнів.

Тобто, продаючи кукурудзу, руду та соняшникову олію, ми в частині угод про ЗВТ лише відкриваємо свій ринок для імпорту і більше нічого не отримуємо натомість (ну хіба що вигравала одна наша ФПГ по металу та друга – по курятині).

Тут згадується гравітаційна модель зовнішньої торгівлі. Колись нобелівський лауреат Ян Тінберген виявив взаємозв'язок, за яким країни торгують між собою. Формула торгової гравітації за Тінбергеном: (ВВП твоєї країни × ВВП країни торгового партнера/відстань між країнами) × коефіцієнт економічної відповідності між ними.

У першому наближенні, торгувати вигідно з країнами з великим ВВП, які знаходяться поруч. Але за більш детальному аналізові, все може нівелювати різницю у рівнях економічного розвитку/складності.

Тобто, не завжди обсяг ВВП відіграє вирішальну роль. Іноді параметри валового продукту компенсуються відстанню. А іноді й те, й інше нівелюється різницею у показниках економічної складності.

До війни я спробував розрахувати торгову гравітацію України з низкою країн – торгових партнерів, при цьому коефіцієнт відповідності визначав як ставлення економічної складності (ЕСI) України (0,6) до аналогічного показника країн, що порівнюються.

Найбільша торгова гравітація у нас була виявлена саме з Китаєм. До переліку лідерів входили також США, Німеччина, Індія, Туреччина.

Найслабша торгова гравітація у нас із Ізраїлем – відносно невеликий обсяг ізраїльської економіки та високий рівень складності, плюс – відстань. Саме тому угода про вільну торгівлю з Ізраїлем нам нічого не дала в частині розвитку експорту. Низькі перспективи взаємної торгівлі з Канадою – відстань та диспаритет у складності.

Знову ж таки доступне пояснення, чому угода про зону вільної торгівлі з Канадою не призвела до якісного стрибка у взаємних торгових операціях.

Це ще раз доводить, що при визначенні торгових стратегій для своєї країни потрібно діяти хоча б як японці. Які створили Інститут економічних досліджень для АСЕАН та Східної Азії (ERIA), який протягом 10 років вивчав та моделював економічні наслідки підписання угоди про ЗВТ між Китаєм та ще 14 азіатськими країнами.

Ну а в нинішній торговій парадигмі нам просто необхідно сформувати хоча б зародок промислової політики з виробництва чогось складнішого, ніж початок кукурудзи. Тобто навчитися експортувати спершу, наприклад, біопаливо, а не звичайне зерно.