Джаяті Ґош: Міф про світовий дефіцит зерна

Професор економіки Массачусетського університету в Амхерсті, член Комісії з питань трансформаційної економіки Римського клубу — про справжні причини глобального дефіциту пшениці у найбідніших країнах

Попри усталену думку, війна в Україні не спричинила глобального дефіциту пшениці. Незважаючи на стрімке зростання глобального голоду останніми роками, шлях до вирішення нинішньої продовольчої кризи лежить у зосередженні уваги на її справжніх винуватцях: фінансових спекуляціях та корпоративній грі на ринку.

Останніми роками різке подорожчання продовольчих товарів, а також частіші та інтенсивніші повені, посухи та інші екстремальні погодні явища викликали попередження про майбутній дефіцит зерна, що потенційно може стати катастрофою для найбіднішого та найуразливішого населення планети. Хоча зміна клімату є найбільшою середньостроковою та довгостроковою загрозою глобальній продовольчій безпеці, вторгнення росії в Україну часто називають першопричиною нинішньої продовольчої кризи. Однак це відволікаючий маневр.

Безумовно, війна спричинила перебої в експорті пшениці з росії та України, двох провідних світових експортерів, що призвело до хаосу у ключових торговельних зв’язках. Враховуючи, що на Україну та росію раніше припадало понад чверть світового експорту пшениці, політики та аналітики пояснювали зростання цін на початку 2022 року переважно дефіцитом поставок, спричиненим конфліктом.

Але хоча світовий індекс цін на пшеницю за кілька місяців після російського вторгнення зріс приблизно на 23%, уже в червні 2022 року ціни почали знижуватися. До грудня вони повернулися до довійськового рівня. Навіть коли цю тенденцію було визнано, її приписували успіху Чорноморської зернової угоди (BSGI), підтриманої Організацією Об’єднаних Націй, яка зняла російську блокаду експорту зерна з України. Натомість, нещодавнє рішення росії вийти з угоди викликало занепокоєння щодо її потенційних наслідків для світової торгівлі зерном.

Ці побоювання є хибними з двох причин. По-перше, глобальні постачання пшениці (як загальний обсяг виробництва, так і обсяги продажу) залишалися стабільними з початку війни в Україні. Інформаційна система сільськогосподарського ринку, що перебуває у віданні Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, використовує дані Міжнародної ради із зерна для оцінки поставок, споживання та торгівлі. У період з липня 2021 року до червня 2022 року (період, коли ціни на пшеницю досягли свого піку) світове виробництво зросло на п’ять мільйонів тонн, а обсяги торгівлі збільшилися на три мільйони тонн. За той же період запаси дещо зросли (на три мільйони тонн).

Зокрема, загальний обсяг постачання пшениці (визначений як виробництво плюс початкові запаси) перевищив споживання на цілих 275 мільйонів тонн. Цей надлишок суперечить поширеній думці про глобальний дефіцит. Аналогічно, згідно з оцінками, у період з липня 2022 року до червня 2023 року світова пропозиція перевищила попит, що вказує на стійку тенденцію.

По-друге, уряди та засоби масової інформації схильні наголошувати на конкретних регіональних дефіцитах, водночас ігноруючи зростання виробництва та торгівлі в інших частинах світу. Насправді, пшениця виробляється по всьому світу, що означає, що дефіцит в одному регіоні може бути компенсований збільшенням виробництва в іншому.

Отже, що ж спричинило зростання цін на пшеницю? Щоб відповісти на це питання, ми мусимо простежити шлях грошей. Світовий ринок зерна функціонує як олігополія: чотири найбільші зернотрейдери — Archer-Daniels-Midland, Bunge (який нещодавно об’єднався з Viterra), Cargill та Louis Dreyfus — контролюють понад 70% ринку, а Glencore — ще 10%.

На початкових етапах української війни, особливо в період із березня до червня 2022 року, “велика четвірка” зернотрейдерів отримала рекордні прибутки та доходи. Річний виторг Cargill зріс на 23%, до $165 млрд, а прибуток Louis Dreyfus збільшився на 80%. Це зростання відображало підвищення цін, яке не відповідало реальній динаміці попиту та пропозиції.

Більше того, в період із квітня до червня 2022 року на ринках зернових ф’ючерсів спостерігався сплеск активності. Фінансові інвестори, включаючи пенсійні фонди, збільшили свою частку довгих позицій на паризькому ринку ф’ючерсів на пшеницю з 23% у травні 2018 року до 72% у квітні 2022 року. “Рухливим імпульсом” хедж-фонди, як повідомляється, заробили $1,9 млрд, скориставшись зростанням цін на харчові продукти, спричиненим вторгненням росії в Україну. Замість того, щоб запобігати чи стримувати такі фінансові маневри, регуляторні органи в США та Європейському Союзі дозволили їм продовжуватись у колишньому режимі.

На диво, більша частина українського експорту зерна не досягла найбідніших країн світу. Натомість, 81% з 32,9 мільйона метричних тонн, експортованих у рамках BSGI, попрямували до країн з високим та вище середнього рівнем доходу, переважно до європейських країн, таких як Іспанія, Італія та Нідерланди, а також до Китаю та Туреччини. Країни з низькими доходами отримали 3% українського експорту зерна та 9% пшениці (переважно до Бангладеш). Враховуючи, що африканські країни-імпортери продовольства отримали лише частину цього експорту, побоювання, що зрив угоди призведе до масового голоду по всьому континенту, видаються дуже перебільшеними.

Виглядає так, що BSGI більше спрямована на сприяння експорту з України (що само по собі похвально), ніж на розв’язання проблеми голоду у світі. Окрім російської блокади морських шляхів, сухопутні маршрути України були ускладнені неявними обмеженнями на імпорт, запровадженими країнами Центральної та Східної Європи, такими як Польща, Болгарія, Угорщина, Словаччина та Румунія, які спрямовані на захист місцевих фермерів від конкурентоспроможного за ціною українського зерна. Але, як зазначали інші, BSGI насамперед служить інтересам гігантів агробізнесу, які торгують українським зерном, та фінансистів, які їх підтримують.

Хоча в останні роки глобальний голод стрімко зріс, це не через нестачу зерна. Натомість, різке падіння експорту, скорочення валютних надходжень, відтік капіталу та вищі витрати на обслуговування боргу зменшили спроможність багатьох країн імпортувати харчові продукти.

Щоб вирішити ці проблеми, ми мусимо змінити фокус уваги. Замість роздачі зерна як гуманітарної допомоги, світові політики повинні пом’якшити валютну вразливість бідних країн і вжити заходів для підтримки зростання внутрішнього та регіонального виробництва основних харчових продуктів. Ми все ще можемо перемогти у боротьбі з глобальним голодом, але тільки якщо ми усвідомимо справжні причини нашого нинішнього скрутного становища.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Джаяті Гош