Філіп Легрен: Європа потребує термінового переозброєння

Колишній економічний радник президента Європейської комісії закликає європейських членів НАТО не гаяти часу

Зростаюча ймовірність повернення невдоволеного Дональда Трампа до влади та його дій, що відповідають погрозам вийти зі складу НАТО, має стати тривожним дзвінком для Європи. Замість того, щоб покладатися на щасливий кінець, європейські держави повинні збільшити свої оборонні витрати та сформувати стійкий безпековий альянс.

Потенційне повернення Дональда Трампа до Вашингтона у 2025 році становить серйозну загрозу для безпеки Європи. Зважаючи на триваючу війну в Україні, європейським націям слід посилити свою оборону від реваншистської агресії російського президента Володимира Путіна, доки не стало запізно.

Перспектива того, що невгамовний і роздратований Трамп може реалізувати свої погрози щодо відмови від історичних зобов’язань Сполучених Штатів щодо захисту Європи, настільки непокоїть більшість європейських лідерів, що вони, здається, уникають цієї теми. Однак, після переконливих перемог на кокусах в Айові та попередніх виборах у Нью-Гемпширі, Трамп, практично напевно, стане кандидатом від Республіканської партії на президентських виборах у листопаді. Враховуючи його лідерство в загальнонаціональних опитуваннях над президентом Джо Байденом та у багатьох ключових штатах, його повернення до влади є реальною та наближеною загрозою.

Під час свого першого терміну Трамп неодноразово висловлював намір вивести США з НАТО, військового блоку, який гарантує, що Америка надасть свій ядерний щит Європі. Його стримували від цього старші радники з питань зовнішньої політики, зокрема колишній радник з національної безпеки Джон Болтон. Однак, дедалі ізоляціоністська риторика Трампа свідчить про те, що у разі переобрання він оточить себе прихильниками, а не досвідченими представниками політичного істеблішменту.

Хоча для виходу з НАТО Трампу потрібне схвалення Конгресу, він може підірвати гарантії безпеки США, не розриваючи формальних зв’язків з альянсом. Йому достатньо буде заявити, що США не надаватимуть захист європейським країнам у разі нападу. І він саме це вже заявив: замість того, щоб захищати країну НАТО, яка зазнала нападу Росії, він “заохочував би” Росію “робити все, що їй заманеться”, якщо вважатиме, що союзник по НАТО недостатньо витрачає на оборону.

Замість того, щоб сподіватися на сприятливий розвиток подій, за якого Байден буде переобраний і продовжить підтримувати Україну та виконувати оборонні зобов’язання Америки перед своїми союзниками по НАТО, Європа повинна готуватися до найгіршого. В ідеалі, ця підготовка мала розпочатися значно раніше, або після анексії Криму Росією у 2014 році, або після обрання Трампа у 2016 році.

Якби фундамент Європейського оборонного союзу в рамках НАТО було закладено десять років тому, Європейський Союз міг би вже зараз отримати вигоду від розширених спільних оборонних досліджень та більш ефективної стратегії військових закупівель. Принаймні, більше європейських урядів мали б наслідувати приклад Польщі та Естонії та суттєво збільшити свої оборонні бюджети протягом двох років після вторгнення Росії в Україну.

Хоча неможливо повернути час назад, бездіяльність зараз була б проявом крайньої безвідповідальності. Для початку, Європа повинна активізувати підтримку українських військових зусиль. Оскільки республіканська більшість у Палаті представників США відхилила запит Байдена на додаткові 60 мільярдів доларів військової допомоги Україні, країна, що перебуває у стані війни, відчуває дефіцит озброєнь та боєприпасів.

На щастя, ЄС нарешті схвалив чотирирічний пакет допомоги Україні обсягом 50 мільярдів євро (54 мільярди доларів), який був заблокований проросійським прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном у грудні.

Європа також повинна взяти на себе довгострокове зобов’язання підтримувати Україну, навіть якщо США більше не робитимуть цього. Якщо Орбан відмовиться співпрацювати, решта 26 країн-членів ЄС мають обійти його та надати Україні необхідні ресурси.

На даний момент абсолютно очевидно, що якщо Росія не зазнає поразки в Україні, Путін нападе на інші європейські країни. Кремль вже активно працює над дестабілізацією європейських демократій, фінансуючи ультраправі та ультраліві антиєвропейські партії та використовуючи армію ботів для поширення дезінформації про вибори в соціальних мережах. Водночас, хакери, які підтримуються Путіним, атакують критично важливу інфраструктуру, таку як електромережі та урядові бази даних, а російські винищувачі порушують повітряний простір Швеції та Естонії.

Отже, Європа також має збільшити свої оборонні видатки. Як мінімум, європейські країни повинні досягти цільового показника НАТО у 2% ВВП. У лютому 2022 року канцлер Німеччини Олаф Шольц оголосив про Zeitenwende (поворотний момент) у зовнішній політиці країни, сигналізуючи про відновлення прихильності до переозброєння. Однак, майже через два роки він ще не виконав свою обіцянку інвестувати 100 мільярдів євро у модернізацію збройних сил країни. Варто зазначити, що оборонні витрати Німеччини, за прогнозами, складуть лише 1,2% ВВП у 2023 році.

Також необхідне додаткове фінансування з боку ЄС. Тьєррі Бретон, комісар блоку з питань внутрішнього ринку, нещодавно запропонував створити оборонний фонд ЄС обсягом 100 мільярдів євро для фінансування спільних оборонних закупівель та нарощування виробництва зброї та боєприпасів. Пропозиція Бретона, яка, ймовірно, має підтримку президента Франції Еммануеля Макрона, його близького союзника, є перспективним першим кроком.

Зважаючи на те, що європейська економіка перевершує російську, країни ЄС могли б легко виробляти достатньо озброєнь для задоволення як оборонних потреб України, так і власних. Однак, оскільки такі інвестиції потребують часу та стабільної відданості з боку національних урядів, гаяти час не можна.

Звісно, Росія має величезний ядерний арсенал. На противагу цьому, лише дві європейські країни володіють ядерною зброєю: Франція та Велика Британія (яка вже не є частиною ЄС і значною мірою залежить від американських технологій). Враховуючи, що Путін вже погрожував застосувати тактичну ядерну зброю в Україні, Європа повинна розробити власну стратегію ядерного стримування. Але для цього потрібне переконливе зобов’язання як Франції, так і Великої Британії використовувати свій ядерний потенціал для захисту таких країн, як Естонія та Польща.

Ще більш суперечливим є те, що країни, які опиняться поза захистом ядерної парасольки США, можуть відчути необхідність придбати власні ядерні арсенали. Україна, відмовившись від ядерної зброї, що залишилася на її території після розпаду Радянського Союзу, на власному гіркому досвіді засвоїла, що гарантії безпеки недостатньо для стримування потенційних атак Росії.

Кожна країна, що має атомні електростанції та необхідні наукові знання, має можливість швидко розробити власну зброю. Більше того, Франція могла б запропонувати поділитися своїм технологічним досвідом з іншими європейськими країнами.

Європейське переозброєння може здатися радикальним, але ставки є екзистенційними. Оскільки вибори до Європейського парламенту у червні стрімко наближаються, оборона повинна стати центральною темою для виборців.

Більше новин та актуальних матеріалівInvestory Newsунашому каналівTelegram

Філіп Легрен