Беннетт Рамберг: Росія готується до ядерної катастрофи

Колишній співробітник Бюро у справах військової політики Держдепартаменту США закликає американських законодавців готуватися до сценаріїв краху режиму путіна

Нездійснений червневий бунт “Вагнера” разом із тривалою конфронтацією в Україні відновили побоювання щодо безпеки російського ядерного арсеналу. Небезпека “безвідповідальної ядерної зброї” або ж з боку помстивого лідера, який може натиснути на спусковий гачок, може видатися неправдоподібною, проте Америці слід розпочати підготовку до найгіршого розвитку подій.

Історично поразки росії у зовнішніх конфліктах, зокрема в російсько-японській війні 1904-05 років, Першій світовій війні та вторгненні до Афганістану в 1979-89 роках, призводили до внутрішніх заворушень, які зрештою викликали зміну влади. Неспровокована агресія президента росії володимира путіна проти України породила побоювання повторення подібного сценарію, але цього разу з ядерною загрозою, яка значно перевищує ту, що виникла після розпаду Радянського Союзу.

Перспектива лякає. Якщо поразка в Україні підірве внутрішню легітимність путіна, як Сполучені Штати (та світ загалом) мають реагувати на загрозу “безвідповідальної ядерної зброї” або ж ризик того, що помстивий лідер, тримаючи палець на ядерній кнопці, здасться?

Відповідь невизначена, але потенційний шлях вперед криється у несподіваному джерелі: аналізі дій Держдепартаменту США щодо Афганістану. Опублікована в червні несекретна версія висвітлює уроки, витягнуті з невдалого завершення військової місії США в цій країні, і слугує зразком для кращого планування кризових ситуацій.

Звісно, внутрішні чвари давно створювали загрозу потрапляння ядерної зброї не до тих рук. Коли розпався СРСР, тодішній держсекретар Джеймс Бейкер, пам’ятаючи про небезпеку міжреспубліканського насильства, побоювався, що може утворитися “Югославія з ядерною зброєю”.

Дійсно, у 1990 році дисиденти намагалися захопити ядерну зброю поблизу Баку. Наступного року, коли невдалий переворот проти Михайла Горбачова відсторонив радянського лідера від ядерної системи управління, влада перейшла до військових, пов’язаних із путчистами. Більше того, подібні ризики притаманні не лише росії: під час внутрішніх заворушень були спроби заволодіти ядерною зброєю у французькому Алжирі, Китаї та Пакистані.

Те, що жодна з цих спроб не завершилася успіхом, є результатом комбінації факторів — від ефективної оборони до стримування різних супротивників — і свідчить про те, що майбутні політичні потрясіння в росії не обов’язково створять загрозу для безпеки найбільшого у світі ядерного арсеналу. Фактично, в останньому огляді ядерної політики Міністерства оборони США за 2022 рік це питання не згадується, так само як і в щорічній оцінці загроз розвідувальної спільноти США за лютий 2023 року.

Проте, невдалий червневий заколот “Вагнера” відновив занепокоєння щодо вразливості російського арсеналу: найманці покійного Євгена Пригожина нібито наблизилися до воронезького ядерного об’єкта-45. Коли невдовзі після повстання держсекретаря США Ентоні Блінкена запитали, чи готові США до падіння уряду путіна і чи перебуває ядерний арсенал росії в безпеці, він відповів: “Ми завжди готуємося до будь-яких непередбачених обставин. Щодо того, що відбувається в росії, це внутрішня справа, яку мають вирішувати росіяни”.

Залишаючи осторонь невизначеність “будь-яких непередбачених обставин”, розглянемо три сценарії, що можуть призвести до ядерного конфлікту: палацовий переворот, вороже захоплення об’єкта з ядерною зброєю та ядерний самогубство. Перший викликає найменше занепокоєння. Якщо вище військове керівництво росії або спецслужби усунуть путіна від влади та візьмуть під контроль стратегічні й тактичні озброєння, ядерний статус-кво, ймовірно, збережеться. Однак будь-які внутрішні розбіжності можуть породити побоювання щодо намірів — і щодо командування та контролю.

Шанси несанкціонованих суб’єктів — чи то військові формування-відступники, приватні армії, чи невдоволені представники етнічних меншин — захопити неушкоджену ядерну зброю та детонувати її, надзвичайно низькі, але не нульові. Це вимагало б подолання численних рівнів безпеки, починаючи з оборонних сил на ядерних об’єктах.

Більше того, більшість тактичної ядерної зброї, за помітним винятком гравітаційних бомб, не розібрана і має цифрові коди доступу, що запобігають детонації. Нарешті, хоча така зброя може доставлятися літаками, вантажівками або кораблями, її підготовка для запуску ракетами вимагатиме співпраці з управлінням Міністерства оборони росії, яке контролює ядерний арсенал країни. Але якщо ці координаційні перешкоди будуть подолані, наслідки можуть бути катастрофічними.

Однак, найбільш тривожним сценарієм є “Götterdämmerung” (Сутінки богів) путіна. Роками путін оплакував розпад Радянського Союзу, називаючи його “найбільшою геополітичною катастрофою [двадцятого] століття” та наполягаючи на тому, що Україна є частиною російської “батьківщини”. Якби кремль зіткнувся з поразкою в Україні чи серйозними внутрішніми хвилюваннями, чи будуть путін і його оточення просто спокійно прийняти поразку, чи вони шукатимуть відплати, зокрема, ядерного удару по Заходу?

Дехто може сказати, що подібні сценарії призначені для сценаристів, а не для політиків. Але 21 століття вже принесло низку раніше неймовірних подій: теракти 11 вересня, Арабську весну, підйом ІДІЛ, повернення до Європи позиційної війни у стилі Першої світової війни і, зовсім нещодавно, операцію ХАМАС — напад на Ізраїль. На цьому тлі потенційна ядерна загроза з боку росії вже не видається неправдоподібною.

Основна проблема полягає у відсутності політичних інструментів для зменшення ядерних ризиків, що виникають внаслідок внутрішніх потрясінь в іншій країні. Єдиним успіхом Америки в цьому відношенні, хоч і щодо зброї масового знищення загалом, стала ліквідація, шляхом військового залякування, більшої частини хімічної зброї Сирії у 2013 році. Цей підхід спрацював, оскільки сирійський уряд не зміг протидіяти, а кремль не захотів кидати виклик США від імені свого союзника. Але сьогодні можна уявити, як поранена росія може натиснути на ядерний спусковий гачок, якщо США виступлять із військовою погрозою.

Тому американські законодавці мають розпочинати з нуля. На щастя, у звіті Держдепартаменту про хаотичний вихід військ країни з Афганістану пропонуються рекомендації щодо покращення планування кризових ситуацій. У документі міститься заклик до створення “червоної команди, здатної кинути виклик основним політичним припущенням, особливо тим, що впливають на планування дій у надзвичайних ситуаціях”, і спрямований на те, щоб “вищі посадові особи почули максимально широкий спектр думок, зокрема ті, які ставлять під сумнів оперативні припущення чи мудрість ключових політичних рішень”. Для розвитку м’язової пам’яті, участь президента у підготовчих заходах — наприклад, симуляціях — стає обов’язковою. До того ж, щоб запобігти груповому мисленню, досвідчені сторонні спостерігачі, зокрема представники НАТО, повинні брати участь у підготовці до майбутніх найгірших сценаріїв.

Було б наївно сподіватися, що російський уряд чи дипломатичні зусилля США запобігатимуть ядерній війні у разі серйозної загрози політичному виживанню путіна. Ризик того, що авантюра росії в Україні може призвести до ядерного нігілізму, вимагає нічого іншого, як системного перегляду американських варіантів.

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Беннетт Рамберг