Робін Віллоубі, Ніко Музі: Революція в системі харчування неминуча

Фахівці, підприємці бачать три головні джерела докорінних змін у сфері, що за належного управління принесуть зиск

Демографічні, екологічні та споживчі чинники поставили світовий агросектор на роздоріжжі. Аби уникнути політичних ризиків, особи, що приймають рішення в урядових, промислових та громадських колах, мусять врахувати досвід великих трансформацій в інших галузях і розпочати підготовку.

У аграрному секторі неминучі значні зміни. По всьому світу тваринники полишають землю, політики звертають увагу на негативні екологічні та соціальні наслідки промислового виробництва м’яса, а споживачі відмовляються від м’яса на користь більш здорових та стабільних альтернатив. Оскільки сектор наближається до переломного моменту, особи, відповідальні за прийняття рішень в уряді, промисловості та громадянському суспільстві, повинні засвоїти уроки минулих масштабних змін в інших сферах та почати підготовчі заходи.

Підготовка вимагає ретельної оцінки потреб тих, хто працює на землі, працівників галузі та кінцевих споживачів. У той час, як фермери старіють і покидають свої господарства, обираючи інші види діяльності або йдучи на пенсію, агросектор зазнає труднощів із залученням нових учасників – і це стосується не лише заможних індустріально розвинених країн. На одного керівника господарства молодше 40 років у Європі припадає троє осіб віком понад 65 років; а в країнах Африки на південь від Сахари, в Азії, Латинській Америці та Карибському регіоні зростає кількість літніх людей, що проживають у сільській місцевості, водночас зменшується молодіжне населення.

Водночас ферми стають більшими, а дрібні господарства скорочуються. Через складну економічну ситуацію в аграрному секторі та панування декількох великих гравців, господарства об’єднуються заради підвищення продуктивності та економії від масштабу. Як наслідок, у період з 2005 по 2020 рік Європейський Союз втратив понад третину своїх ферм і 40% тваринницьких господарств. Таким чином, політики мусять вирішити, чи варто підтримувати сімейні ферми, та як уникнути ризиків, порушень норм поводження з тваринами, поганих умов праці та епідемій, притаманних індустріальному тваринництву.

Політики також усвідомлюють вагомі докази шкоди, яку промислове виробництво м’яса завдає навколишньому середовищу. Хоча на сільське господарство припадає майже третина всіх парникових газів, на тваринництво (особливо розведення великої рогатої худоби) припадає майже 15%. Більше того, тваринництво є головною причиною вирубування лісів та втрати біорізноманіття. Ліси знищуються, аби звільнити території як для випасу худоби, так і для вирощування додаткових культур, необхідних для її годівлі. Лише виробництво яловичини займає близько 60% усіх сільськогосподарських земель, хоча забезпечує менше 2% світових споживаних калорій.

В Іспанії індустріальне забруднення набуло такого масштабу, що відходи свиноферм забруднили майже чверть усіх підземних і поверхневих вод країни. Не дивно, що регуляторні органи активно шукають шляхи для боротьби із забрудненням від тваринництва та для збільшення обсягів виробництва на менших площах. Зважаючи на зростання ризику поширення інфекційних захворювань від тварин до людини (зоонозів) через промислове тваринництво, стимул для посилення регуляторних заходів лише зростатиме.

Хоча тваринництво і сільське господарство традиційно виключалися з більшості програм скорочення викидів, у Данії, Нідерландах та Новій Зеландії вже працюють над усуненням цієї прогалини, і багато інших країн незабаром послідують їхньому прикладу. Питання зараз полягає не в тому, чи буде посилено регулювання тваринницької галузі, а в тому, які форми воно набуде. І фермерам, і компаніям слід бути готовими до адаптації до неминучих змін.

Зрештою, споживачі також відмовляються від м’яса та молочних продуктів. За останнє десятиліття середнє споживання м’яса на душу населення скоротилося майже на 17% у Великій Британії та на 11% у Німеччині. Незважаючи на нещодавнє уповільнення, все ще спостерігається зростання споживання альтернативних білків — джерел їжі, які мають значно менший негативний вплив на довкілля та добробут тварин порівняно з традиційними м’ясними продуктами. Продажі рослинного м’яса та молока вже демонструють тенденцію до зростання по всьому ЄС, а також у таких країнах, як Таїланд та Південна Африка. Коли ці продукти досягнуть паритету за смаком та ціною з м’ясом, їх споживання може стрімко зрости.

Державна політика також відіграє свою роль. Тваринництво, як правило, значною мірою дотується у багатьох країнах через низьку прибутковість сектора та високий рівень боргу. Зі зниженням продажів та доходів, ймовірно, виникнуть серйозні наслідки для добробуту фермерів та інших працівників, пов’язаних із промисловими системами виробництва м’яса.
Враховуючи складність цих взаємопов’язаних тенденцій, директивні органи та корпоративні лідери мусять негайно почати вирішувати цю проблему. Досвід інших галузей, які почали декарбонізацію, – зокрема, енергетика – свідчить, що запланований та керований перехід завжди кращий за спонтанний, неконтрольований процес.

Достатньо згадати торішні протести фермерів у Нідерландах чи Новій Зеландії, щоб побачити, наскільки різко може бути підірвана кліматична політика, коли працівники та громади почуваються скривдженими. На жаль, наше розуміння того, як найкраще інтегрувати політичні та корпоративні дії для скорочення викидів у продовольчій системі, а також для захисту засобів до існування, все ще обмежене. Оскільки опору змінам не уникнути, політикам та керівникам компаній варто замислитися над тим, як вони керуватимуть цими процесами в найближчі роки.

Джерело: Project Syndicate

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Робін Віллобі, Ніко Музі