Петро Чернишов: Корисна та шкідлива корупція

Корупція, капіталізм та демократія – погляд з американського крісла.

Якщо ви бажаєте осягнути, як функціонують економіки Китаю та Індії, та чому одна демонструє успіх, а інша – ні, то читайте далі. Читаючи, не забувайте, звісно, міркувати про Україну.

Вчора я мав честь познайомитися та провести тривалу прогулянку Національною алеєю з професором економіки з Чиказького Університету. Його спеціалізація – економіка розвитку, а сам він є вихідцем з Індії, який емігрував до США дуже давно. Він володіє значним обсягом цінної інформації про економіки країн, що розвиваються. Ми обговорювали різноманітні теми, і одна з них була наступною.

Отже, обидві країни страждають від ТОТАЛЬНОЇ корупції. Проте, в одній з них (Індії) панує демократія, і на виборах по черзі перемагають дві різні політичні сили. При цьому, на рівні штату (Губернатор та Мер) може бути одна влада, а на рівні держави (Прем’єр-міністр) – зовсім інша.

А в Китаї демократії немає. Там Комуністична партія править уже близько 80 років і, ймовірно, залишатиметься при владі ще тривалий час.

У кожній із цих країн законодавство побудоване таким чином, що отримання всіх необхідних дозволів та ліцензій для будівництва заводу може зайняти у вас три роки, якщо дотримуватися всіх процедур суворо за законом. Це зроблено для того, щоб саме місцевий чиновник міг вирішувати, кому дозволити будівництво, а кому – ні. І він має повноваження або суттєво прискорити процес, тоді всі процедури займуть три місяці, або діяти СТРОГО ЗА ЗАКОНОМ.

А тепер розглянемо ситуацію: інвестор прагне збудувати завод і представляє свій бізнес-план чиновнику (це, як правило, посада заступника мера великого міста). Часто на початку проєкту інвестор має обмежені фінансові ресурси – як типовий стартапер, він розраховує на значне збагачення після того, як проєкт стане прибутковим і ЗАЛИШИТЬСЯ прибутковим протягом багатьох років.

І ось він звертається до китайського чиновника. Той знає, що влада Компартії є ВІЧНОЮ, і можна спокійно планувати майбутнє – воно не буде відрізнятися від сьогодення. І він бажає отримати від інвестора пакет акцій у бізнесі. На відміну від готівки, акції інвестор МОЖЕ надати на початковому етапі проєкту без особливих перешкод. Чиновник отримує свою частку (звісно, через підставну компанію) і спокійно чекає, поки бізнес стане прибутковим, щоб отримувати високі дивіденди або продати свою частку. І тут найважливіше: оскільки кошти з’являться лише в майбутньому, надзвичайно важливо правильно вибрати той бізнес, якому чиновник дозволить інвестувати у своєму місті. Важливо, щоб це був ПЕРСПЕКТИВНИЙ бізнес, адже якщо він обере невдалий, то компанії або збанкрутують, або приноситимуть дуже мало прибутку В МАЙБУТНЬОМУ. І тоді він не зможе (корупційно) збагатитися!

А ось наш інвестор приходить до індійського чиновника. Йому, по суті, байдуже, який саме завод буде побудовано – у нього є встановлений тариф! Ви сплачуєте Х відсотків від суми інвестицій, і можете починати. Він більше до вас за грошима не звернеться. Буде ваш бізнес прибутковим чи ні, зростатиме він чи ні – його це не турбує. Йому важливо, щоб під час зміни правлячої партії (на виборах) його бенефіти не були скасовані, а оскільки він їх уже отримав, то, швидше за все, їх не позбавлять.

Ось так склалося – у Китаї система корупції функціонує таким чином, щоб створювалися ПОТЕНЦІЙНО прибуткові та зростаючі проєкти. Але передбачити на 100%, який бізнес буде процвітати, а який збанкрутує – надзвичайно складно. Тому китайський заступник мера фактично виконує роль венчурного капіталіста – він формує СОБІ ПОРТФЕЛЬ акцій у різноманітних компаніях (саме такий термін використав мій Професор). І, як будь-якому венчурному капіталісту, китайському чиновнику важлива КІЛЬКІСТЬ компаній у портфелі (потрібно багато) та їхня диверсифікація (потрібні різні галузі).

А в Індії корупція працює так, що всім чиновникам, по суті, байдуже, в які бізнеси будуть інвестувати у їхньому регіоні. І оскільки віддати частку в компанії завжди легше, ніж значну суму грошей на початковому етапі, то в Китаї будується просто набагато більше підприємств.

Але життя не стоїть на місці!

Наразі в Індії одна партія перебуває при владі вже дуже тривалий час, і інвестори повірили в те, що Прем’єр-міністр Морі – прийшов надовго, а потім, ймовірно, залишить свого наступника. І тому Індія почала демонструвати значне зростання.

А в Китаї всі ці заступники мерів та заступники губернаторів вже настільки збагатилися, що почали намагатися впливати на політику центру та диктувати Комуністичній партії, що їй слід робити – розперезалися, коротше кажучи! Товаришу Сі це дуже не сподобалося, і тому останніми роками їх переслідують за корупцію. Через це виникла невпевненість у майбутньому – і Китай суттєво сповільнив своє зростання.

Таку корупцію, як у Китаї, називають ДОБРОЮ. А таку, як в Індії – ПОГАНОЮ (хоча найгіршою корупцією, безумовно, є розкрадання під час державних закупівель та контрактів, де взагалі не створюються нові бізнеси, а просто гроші платників податків переміщуються до кишень чиновників та їхніх “друзів”).

P.S. Те, що я виклав, не означає, що Україна має наслідувати приклад Китаю (або Індії). А лише те, що слід вчитися на чужому досвіді та багато міркувати! І, звичайно, найкращим варіантом було б побудувати економіку з низьким рівнем корупції, адже багато успішних країн продемонстрували, що це цілком реально!

Більше новин та актуальних матеріалів Investory News у нашому каналі в Telegram

Петро Чернишов