Переглядав днями один форум, натрапив на тему: околиці Києва, сто тисяч доларів за оселю і повне нерозуміння, як в цьому взагалі існувати, повідомляє Ukr.Media.
Типова картина — стоїть нова, вирівняна будівля. Подвір’я чудово вимощене тротуарною плиткою, зрідка видніється самотня туя, ніби зелений монумент. Все сяє.
Але є одна деталь: не передбачено жодного хліва. Гаражу також немає. Жодної підсобки, куди можна було б закинути брудну сапу, мішок з вугіллям чи хоча б мітлу. Наче забудовник вирішив, що з отриманням ключів від оселі ти переходиш на якийсь вищий щабель існування, де матеріальні предмети просто зникають у повітрі.
Читаю відгуки і усвідомлюю, що ми якимось чином непомітно поділилися на дві групи.
В одній люди усвідомлюють, що приватна оселя — це безперервний потік речей. Газонокосарка, шланги, зимові шини, гриль, дрова, снігова лопата. І все це майно потрібно десь зберігати, бажано не у вітальні біля телевізора.
Але в іншій домінує суцільна незаймана ілюзія.
Там існує казковий персонаж: садівник. Це такий собі престижний дух нашого часу. Він приїжджає на невидимому мікроавтобусі з власним причепом, тихо стриже ідеальний газон, забирає скошену траву і зникає в імлі. Там ніхто не миє ні сапи, ні руки.
Деякі взагалі розповідають про елітні поселення, де на всю вулицю передбачена одна загальна газонокосарка, що міститься в приміщенні охорони. Своєрідний колгосп для тих, хто втомився від скрути. Записався в журнал на КПП, взяв інструмент, підстриг свій квадратний метр і повернув назад.
І, звичайно, яка ж розмова про заміське життя без непередбаченого повороту. Тільки-но хтось спитав, куди ж тоді ставити гриль, як в обговорення втрутилася інквізиція здорового харчування.
Виявляється, поки ми тут думаємо над сапами, шашлик вже визнали майже головною небезпекою для людства. Гетероциклічні ароматичні аміни, поліциклічні вуглеводні… Ти просто хотів спокійно посмажити шматок м’яса у дворі в п’ятницю ввечері, змити з себе робочий тиждень, а тобі вже прочитали лекцію з харчової хімії і натякнули, що ти сам собі риєш могилу. Причому риєш лопатою, яку, нагадую, немає де тримати.
Дивишся на це все і знаходиш себе на простій думці. Усі ці оселі без підсобних приміщень і гаражів ніхто не будує для того, щоб там жити. Їх будують, щоб збувати.
Ринок збуває не квадратні метри і не цеглу. Він збуває інстаграмну ілюзію. У цій ілюзії немає місця для брудних гумових чобіт, для залишків цементу, старих граблів чи генератора, який смердить бензином. У цій ілюзії вічне літо, чиста плитка і бокал сухого на терасі.
А покупець… покупець зіткнеться з дійсністю першого ж листопада. І тоді він піде шукати майстрів, щоб розібрати ту саму ідеальну плитку, викопати яму, залити фундамент і зліпити біля огорожі хоч якийсь пластиковий чи металевий ящик. Бо як би ми не намагалися грати в ідеальне життя з глянцевих видань, побут завжди візьме своє.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Заміський дім без сараю та гаража — це сучасна елітна мрія чи дорогий курник?
Вже проголосували 2 людини. Долучайтесь до обговорення.
🚜 Дім — це господарство! ✨ Геть сільський мотлох! 🤔 Маю власну думку
📊 Карта думок
🚜 Дім — це господарство! 100% ✨ Геть сільський мотлох! 0% 🤔 Маю власну думку 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!