Замість піхотинця з 30 кг на плечах. Історія українського робота «Пластун», що вперше здолав 100 км

У 2023 році українські воїни вперше задіяли в бойових діях наземний робототехнічний комплекс «Пластун». Кожен кілометр, який замість людини долає робот «Пластун», — це врятоване життя бійця, якому не довелося йти під ворожим прицілом із 30-кілограмовим вантажем. Це врятований екіпаж, який уникнув ураження російським FPV-дроном.

Однак увесь цей час українські захисники на передовій стикалися зі значним обмеженням. Заявлений паспортний запас ходу «Пластуна» становив 25 км, але реалії бойових зіткнень скорочували його до 10–12 км радіусу дії, після чого робот мусив повертатися для підзарядки. Це змушувало прокладати маршрути найкоротшою доступною лінією, яка на фронті часто пролягає під вогневим контролем мінометів та безпілотників. Малий запас ходу також вимагав розміщувати пункти заряджання ближче до лінії зіткнення, а персоналу — регулярно наражати себе на небезпеку, доставляючи техніку туди для технічного обслуговування.

Цього літа інженери львівської компанії PAWELL Battery знайшли вирішення цієї технологічної проблеми, збільшивши запас ходу «Пластуна» вчетверо — до 100 км.

Залишити коментар

Поміщається в багажник легковика — і рятує десятки поранених щомісяця

«Пластун» був створений як пряма відповідь на запит військових: необхідна машина, яка виконуватиме небезпечні завдання замість людини.

Результатом стала ультралегка роботизована платформа вагою близько 35 кг, яку одна-дві особи можуть транспортувати звичайним автомобілем, швидко підготувати та відправити на завдання. При цьому вона здатна перевозити до 50 кг вантажу — це більше за власну вагу — або евакуювати пораненого вагою до 120 кг на спеціальному медичному обладнанні.

Платформа є універсальною: залежно від завдання на неї можна встановлювати різне устаткування. Існують модифікації для логістики, розмінування, ударних завдань («камікадзе»). Наразі розробляються модулі для спостереження, радіоелектронної розвідки та радіоелектронної боротьби, а також система датчиків, яка може одночасно «сприймати» звуки, фіксувати вібрації ґрунту та виявляти об’єкти за допомогою радіохвиль.

Логістичний глухий кут: чому обмежений радіус дії техніки змушував людей наближатися до лінії вогню

Але що пішло не так? У реальних бойових умовах головним обмеженням «Пластуна» став його запас ходу — відстань, яку робот міг подолати без повернення на базу. Заявлений запас ходу НРК «Пластун» становить 25 км. Однак фактично радіус його роботи обмежувався 10–12 км: робот був прив’язаний до ротного тилу та після кожного виїзду мусив повертатися для підзарядки.

З таким обмеженим запасом доводилося прокладати маршрут найкоротшим шляхом — під прицілом безпілотників та мінометного вогню.

Існувала й інша проблема: робот із запасом ходу 25 км не міг функціонувати далеко від пункту заряджання. Його доводилося розташовувати ближче до передової, а це означало, що людському персоналу теж доводилося регулярно їздити туди для обслуговування техніки.

Тоді команда львівських інженерів PAWELL Battery задумалася: а що, якби замінити штатну батарею «Пластуна» на аналогічну, але з утричі більшою ємністю? Штатний літій-іонний акумулятор було замінено на твердотільний, при цьому збережено сумісність з електронікою самого робота.

Результат вразив: нова батарея збільшила енергетичну місткість «Пластуна» більш ніж у чотири рази, а розрахунковий запас ходу тепер сягає 75–100 км замість попередніх 25 км.

«Збільшений запас енергії дозволив роботові рухатися довше та безпечніше: прокладати маршрути в обхід, низинами, зворотними схилами, зупиняючись в укриттях. Робот перестав виконувати одноразовий рейс і тепер може працювати цілу зміну», — пояснює співзасновник PAWELL Павло Есип.

Нова хімія: один акумулятор дозволив «Пластуну» долати відстань у чотири рази більшу

Розробники змінили саму хімію батареї — перейшли на твердотільні елементи замість традиційних літій-іонних. Це дозволило отримувати приблизно на 60% більше енергії з кожного кілограма акумулятора.

Результат: робот має вчетверо більший запас енергії на одному заряді, при цьому вага батареї зросла лише вдвічі.

«Нова батарея повністю сумісна з наявною електронікою, робочим діапазоном напруги та системою керування акумулятором, що й штатна. Виробнику «Пластуна» не потрібно модифікувати сам робот, силову електроніку чи зарядну інфраструктуру — нова батарея просто встановлюється замість старої», — зазначає Павло Есип.

Верхня межа можливостей «заліза»: як запас ходу у 100 км трансформує фронт

Збільшений запас ходу відкриває можливості для виконання завдань, які раніше були складними або взагалі неможливими:

• Забезпечення віддалених позицій — тих, до яких нині добираються лише автомобілями, і то вночі.
• Багатоточкові маршрути — один виїзд дозволяє заїхати на 3–4 позиції замість виконання чотирьох окремих рейсів.
• Тривале чергування — робот може виїхати, зупинитися в укритті на маршруті та чекати кілька годин, доки не знадобиться: для евакуації, підвезення боєприпасів під час штурму, для ретрансляції зв’язку. Раніше кожна година очікування «з’їдала» запас ходу, необхідний для повернення, тому роботи тримали на базі.
• Завдання з мінування та розмінування — завдання, де рух не обмежується просто «дістатися до мети»: платформа довго маневрує на низькій швидкості в окремій зоні.

Розробники наголошують, що акумулятор є ключовим фактором, який визначає максимальні можливості будь-якої наземної роботизованої платформи. Двигуни, підвіска, системи зв’язку та камери вже досягли достатньо високого рівня якості — робот виконає рівно стільки завдань, на скільки вистачить його енергетичних ресурсів. Тому нову батарею було розроблено сумісною зі штатною електронікою «Пластуна», щоб її можна було встановлювати на інші платформи без необхідності переробки самого робота — це дозволяє масштабувати той самий принцип чотирикратного збільшення запасу ходу на інші наземні комплекси Сил оборони.