У 2014 році інженер-любитель Майк Г’юз на ракеті власного виробництва зумів піднятися на позначку 419 метрів, після чого благополучно здійснив посадку з парашутом. У пресі США це викликало великий резонанс. Дехто називав Г’юза генієм, інші — безумцем. Але найцікавіше трапилося потім: Г’юз запевнив, що створить нову ракету. А необхідна вона йому була для того, аби піднятися ще вище і засвідчити концепцію плоскої землі. На його задум відразу знайшлися кілька великих інвесторів, після чого протягом кількох років він будував вже оновлену ракету. 22 лютого 2020 року він загинув під час спроби піднятися на ній, що викликало черговий підйом інтересу до "теорії плоскої Землі"…
Звідки взагалі виникла "теорія пласкої землі" і чи багато в неї прихильників?
Насправді прихильників дуже багато, і навіть у нашому сьогоденні. Перші сумніви щодо кулястості Землі виникли ще тоді, коли Піфагор у VI столітті до нашої ери запропонував гіпотезу про її сферичну форму. Так завжди відбувається там, де з’являються певні гіпотези та припущення. Одночасно з цим завжди з’являються і опоненти. Однак у Середні віки в основному вірили гіпотезам Піфагора та Арістотеля про сферичність Землі, і прихильники її пласкої форми ще не були настільки поширеними, як сьогодні. Все кардинально змінилося в 1828 році.
У 1828 році з’явилася друком книга американського автора Вашингтона Ірвінга "Історія життя та мандрівок Христофора Колумба". У ній він розповідав про те, що духівництво насправді активно відмовляло Колумба від його експедиції, яка потім стала відомою. Чим аргументували? Тим, що земля плоска, і він просто звалиться з краю в прірву. Однак тут є один аспект: розповідь була придумана Ірвінгом. Так, духівництво справді критикувало експедицію Колумба, але про "пласку землю" не йшлося. У цьому пізніше зізнався сам Ірвінг. Проте оповідь, як то кажуть, поширилася серед людей.
Однак найвідомішим став вже інший діяч, на ім’я Семюел Роуботем. Саме його вважають "основоположником теорії пласкої землі". У 1849 році він видав брошуру "Зететична астрономія: Земля не куля". З часом вона стала настільки популярною, що перетворилася вже на цілу книгу і згодом перевидавалася багато разів. Зважаючи на назву, неважко зрозуміти, що книга розповідала про концепцію пласкої землі. Крім того, Семюел не просто пропонував концепцію, а й намагався надавати докази на її підтвердження. Наприклад, одного разу він стояв у човні на річці Бедфорд і спостерігав за тим, як від нього віддаляється інший човен, із встановленим на ньому прапором. Як запевняв Семюел, прапор зник з поля зору не відразу. Якби Земля справді була кулястою, цього б не трапилося.
Його концепцію спростовували багато вчених, які демонстрували власні досліди, що підтверджували сферичність Землі. Наприклад, британський натураліст Альфред Воллес повністю відтворив Бедфордський експеримент і заявив, що у цьому випадку необхідно враховувати ефект заломлення світлових променів в атмосфері. Однак чутка вже настільки розійшлася по світу, що у "теорії пласкої землі" почали з’являтися послідовники в різних державах.
Та й сам Семюел не зупинявся. В одній зі своїх праць він детально описав, як насправді влаштована Земля. Китів і черепах там, звичайно, не було, але навів чимало інших цікавих подробиць. Наприклад, земля має вигляд тарілки, в центрі якої розташована Арктика, а по краях — крижана стіна Антарктиди. До речі, саме цієї концепції дотримуються сучасні прихильники "пласкої землі". Свою роль відіграло й те, що в ті роки релігія та наука досить часто сперечалися між собою про те, яку форму має земля. Одні посилалися на наукові докази, а інші стверджували щось на зразок: "Особисто бачили, що земля кругла? Ні? Тоді як ви можете це доводити?".
Якщо раніше прихильники пласкої землі були просто послідовниками цієї ідеї, то після смерті Семюела вони вирішили організуватися в якусь офіційну організацію. Її заснували в 1893 році, і вона отримала назву «Зететичне товариство» на честь методу зететизму, що базувався на повній вірі в експериментальні дані. Принаймні, саме так стверджував Роуботем.
Після створення товариства прихильники теорії пішли ще далі і почали висувати все нові й нові концепції існування пласкої землі. Наприклад, одне з тверджень базувалося на тому, що в Біблії ніде не вказано, якої саме форми Земля. Загалом, прихильники теорії притягували за вуха все, що тільки могли. Дійшло навіть до того, що в США з’явилися "прихильники релігії пласкої землі". В 1956 році було створено "Товариство пласкої Землі", яке існує донині.
Можна нескінченно наводити приклади аргументів як одних, так і інших. Кожен відстоював свою позицію й намагався наводити все нові докази. Докорінно все змінилося після того, як СРСР відправив у космос спочатку супутник, а потім і людину. Трохи згодом це зробили й самі американці. Однак і це прихильників концепції пласкої землі не змогло переконати. Мовляв, усе це знято на кіностудії, жодного польоту в космос не було. Найбільшого розквіту Товариство досягло в 1980-х роках, коли його членами офіційно були кілька тисяч осіб. Однак час йшов, а доказів того, що земля саме пласка, все ніяк не вдавалося знайти. Зрештою, у 1990-х роках діяльність Товариства практично зійшла нанівець. Але воно не перестало існувати зовсім, просто у наші дні перемістилося в онлайн. Прихильники концепції пласкої землі є серед відомих політиків, музикантів і просто громадських діячів. Як і сотні років тому, вони вірять у те, що Земля — це тарілка.
Поділитися