Фото: Макс Требухов
На думку міністра фінансів Сергія Марченка, економіка вже переходить на воєнні рейки і це те, чим 2024 рік буде відрізнятися від 2023-го.
«Ми вже не відновлюємо, а будуємо власні військові спроможності. У нас є кошти для того, щоб сформулювати запит на системи БпЛА, щоб дати розвиток іншим мілітарним індустріям. Я вважаю, це той тренд, який визначатиме 2024 рік. Він уже є у 2023 році, просто у 2024-му на це спрямований додатковий ресурс», — каже Марченко.
Однак до повномасштабного переходу на воєнні рейки суспільство, на його думку, поки що не готове.
«Скажу як міністр фінансів, воєнні рейки — це не тільки про військову індустрію, це і про розуміння суспільства, що в нас війна. На жаль, поки що ми живемо в досить специфічній реальності, коли в нас усе добре, є стабільність макроекономічна, курсова. Але ця реальність потребуватиме корекції, якщо ми хочемо перейти на воєнні рейки. Це обмеження суспільного споживання. Нам потрібно зменшити його в декілька разів, тому що ми споживаємо в основному імпортні товари й послуги, це визначає наш економічний потенціал», — зауважує міністр.
«Чи готове суспільство до цього? Я думаю, поки що не готове. Але це та реальність, яка потенційно може бути. Це можуть бути інші податкові режими, інші видаткові режими. Ми до цього маємо готуватися і, думаючи про 2025 рік, закладати відповідні сценарії», — вважає Сергій Марченко.
Із думкою міністра фінансів погоджується й член парламентського комітету з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін. При цьому зазначає про надто повільні темпи.
«Якщо говорити про перехід на воєнні рейки, цей перехід уже відбувається. І почався, власне, неквапом, але з лютого 2022 року. І в цьому сенсі я погоджуюся з паном Марченком, 2024 рік буде суттєво відрізнятися від 2023-го. Пріоритизація і вимоги до промисловості будуть дещо інші, тому що очевидно, що обсяги допомоги і фінансової, і військово-технічної будуть маліти», — зауважує Рахманін.
І додає: перехід на воєнні рейки в тому розумінні, яке закладали під час Другої світової війни — робота у три зміни на заводі, 24/7; підприємство, яке виробляло бляшанки для консервів, починає виготовляти міни, — у сучасній Україні неможливий. У нашого оборонно-промислового комплексу немає для цього спроможностей.
«На превеликий жаль, починаючи з 1991 року, коли взяли так званий курс на конверсію, ми втрачали виробництво, технології, кваліфіковані кадри, досвід, традиції. І зараз навіть якщо примусити всіх працювати в 10 змін, це все одно що зібрати 9 вагітних жінок, а дитина все одно не народиться за місяць», — відзначає член оборонного комітету. У нас бракує спеціалістів, критичних матеріалів, обладнання, технологій тощо, додає він.
Фото: Макс Требухов
Попри це, на тлі зменшення міжнародної допомоги уряд (на який в умовах правового режиму воєнного стану покладають головну відповідальність) у координації з військовими має визначити пріоритетні галузі, без яких сектор і Сили оборони працювати не можуть, вважає Сергій Рахманін.
«Є певні речі, які треба робити негайно, на вчора. Наприклад, виробництво порохів. У нас їх немає взагалі, а вони потрібні. З вибуховими речовинами взагалі погано: у нас немає власного тротилу, гексогену, немає виробництва нітроцелюлози і ще багато. Чому немає? Є мільйон об’єктивних причин. Чи є це причиною для того, щоб не робити? Ні, не є. Тому від певних речей треба буде відмовлятися, а на певних речах треба буде концентруватися», — наголошує нардеп.
І уточнює: тут слід використовувати не тільки різні фінансові інструменти, але й організаційні, технічні.
«Наприклад, якщо на якомусь критично важливому для системи оборони виробництві потрібні кваліфіковані кадри, то їх треба залучати. Можливо, навіть за допомогою інструментів мобілізації. Де логіка в тому, що, наприклад, фаховий кваліфікований фрезерувальник, токар, слюсар чи технолог буде працювати кулеметником. Це теж важлива функція, але, напевно, він користі для держави, для її безпеки й оборони принесе набагато більше, виконуючи свої фахові функції на критично важливому підприємстві. Узагалі, тут дуже багато про що треба говорити, але зрозуміло, що структурно, фінансово, організаційно треба перебудовувати дуже багато речей», — резюмує Рахманін.
Начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов підтримує міркування Сергія Рахманіна і підкреслює, що без модернізації та збільшення обсягів власного виробництва Україна вже не обійдеться.
«Ті обсяги зброї, які надавали нам раніше, у сукупності з тими, що виробляли в Україні, абсолютно не покривають поточних проблем. Приросту немає. Це треба чітко розуміти. Усе йде тільки в мінус. Скільки це зможе тривати? Риторичне запитання», — зауважує очільник ГУР.
При цьому зазначає, що наш ОПК не може дозволити собі виробляти все, що потрібно Силам оборони, тож варто визначити критично важливі пріоритети. Це, на його думку, боєприпаси й артилерійські стволи.
Фото: Макс Требухов
«Найбільшою проблемою на фронті зараз є боєприпас і кількість артилерійських стволів калібру 122 і вище міліметрів. Це головна проблема. Недостатня кількість артсистем і відсутність нормальної кількості боєприпасів для них. Тож першочергово треба розв’язувати саме це питання. Все інше має бути другорядним», — каже Кирило Буданов.
Щодо переходу економіки на воєнні рейки, начальник Управління розвідки зауважує, що цей етап умовний і ми вже фактично перебуваємо на ньому.
«Але слід визнати, що повна мобілізація суспільства для захисту своєї держави не відбулася. Це факт. Може, це і добре, що цього не відбулося. Бо якщо, як у дуже давні часи, почнуть підлітків брати на заводи полірувати снаряди, тут почнеться трошки інша розмова», — резюмував Буданов.
Тезу про недостатню мобілізованість суспільства підтримав й бізнесмен, голова наглядової ради EFI Group Ігор Ліскі. Це, на його думку, пов’язано з певною заколиханістю суспільства розмовами про швидку перемогу.
«Навіть купу конференцій провели в Лондоні, в Лугано, мовляв, зараз нас засиплють грошима, сотнями мільярдів доларів… З одного боку, позитив грає правильну роль, але інколи він контрпродуктивний, — каже Ліскі. — Із суспільством треба розмовляти чесно».
Фото: Макс Требухов
Щодо переходу економіки на воєнні рейки, то бізнесмен закликав відійти від совкового розуміння цього терміна.
«Пан Сергій (Рахманін. — Ред.) правильно пригадав асоціацію, коли дівчата, молоді хлопці працюють у три зміни на військових заводах. Та в нас і заводів таких немає. Я проти повернення в цей «гулаг». Я вважаю, що Радянський Союз і військова промисловість — це був один великий «гулаг». Нам малюють картинку, що ми всі перемогли (у Другій світовій війні. — Ред.), бо був великий «гулаг», але без американського лендлізу Радянський Союз точно програв би ту війну. Тому я за те, щоб ми позбулися совкового менталітету й по-іншому сформулювали мобілізацію в Україні», — каже Ліскі.
На його думку, нам потрібен підприємницький, або смартпідхід. Перемогти Росію у виробництві товарів ОПК радянськими підходами — мобілізацією через державні підприємства, маючи в десятки разів менше ресурсів, людей, фінансів, — шансів немає. «Ми можемо перемогти тільки ефективністю», — додає бізнесмен.
«Я згоден, що можна мобілізувати конструктора, токаря або інженера, але це точкові історії, щоб завантажити ту малу кількість заводів, що лишилися в живих. Є інший ресурс, колосальний ресурс у країні, якого не використовують.
По собі знаю. Я мінімум двічі намагався ще до війни побудувати патронний завод. Носився із цією ідеєю пів року. Були американці, 100 млн доларів, обладнання, дві лінії — 5.45, 7.62, усе. Їм потрібен був контракт хоча б на три роки.
Що казала держава? Спочатку побудуйте, сертифікуйте, виграйте тендер — і, можливо, на рік (отримаєте контакт. — Ред.), тому що в нас бюджетний рік. Звичайно, зараз зміни є. Але скільки ми втратили?» — зауважує бізнесмен.
За його словами, часто український підприємець не може реалізувати свій потенціал, оскільки не знає, що саме потрібно державі.
«Звісно, є певна секретність. Але сьогодні ми виробляємо, інвестуємо, фінансуємо партизанським способом. Звісно, історія із закупівлями трохи посунулася, але так ми не перейдемо (на воєнні рейки. — Ред.)», — відзначає Ігор Ліскі.
«Чи можна бізнесу заробляти на війні і який відсоток має бути?» — запитали його із залу. Голова наглядової ради EFI Group порадив порахувати, скільки на виробництві боєприпасів для України заробляє Rheinmetall.
«Ви знаєте, скільки нам постачає Rheinmetall і скільки там прибутку? 400–500%. Якщо ви кажете, що нашим партнерам можна заробляти, а українським, які готові вкладатися в цю історію, не можна, то це неправильний підхід. Я вважаю, що ми втратимо набагато більше, якщо не створимо умов для виробництва деяких видів боєприпасів або озброєння. Звісно, нам цього не вистачить, але ми можемо робити не гірше, а інколи краще і в рази дешевше», — заявляє бізнесмен.
Фото: Макс Требухов
Крім того, що ще бізнес може робити під час переходу на воєнні рейки, крім випускати товари ОПК.
«За минулий рік ми експортували на 60 млн доларів доданої продукції. Одна середня компанія. Тільки тому, що не втратили експорт, ми можемо потенційно привезти 15 тисяч снарядів. Тому нам треба підтримувати експорт, зменшувати закупку імпорту. І до цього залучати все суспільство, усю країну. Це має бути державна політика», — резюмує бізнесмен.
