Повномасштабна війна не змінила на краще взаємодію бізнесу та правоохоронних органів. Силовики продовжують використовувати порушення кримінальних справ проти підприємців як знаряддя тиску на бізнес. За результатами другого кварталу 2023 року скарги підприємців на правоохоронні органи знову вийшли на друге місце за кількістю звернень. Яскравий приклад – кейс київського підприємця Ігоря Тинного, власника ТОВ «ГЮВЕКСХАУС» та ТОВ «ГРАНАДА 82». Останні пів року його справа перебуває у провадженні Ради бізнес омбудсмена, проте радикальних зрушень й досі не відбулося. У чому полягає проблема та чи має справа Тинного шанс на успіх? Його історію інспектор РБО Андрій Боднарчук описав спеціально для Forbes
Головні матеріали Forbes Ukraine у розсилці від digital шеф-редактора Віктора Кіщака. Раз на тиждень на вашій пошті.
Дякуємо за підписку Підписатися
Впродовж 2014-2018 років підприємства Ігоря Тинного придбали комплекс будівель у районі Оболонської набережної Дніпра. Це досить відомий в Києві об’єкт недобудованого «Сталінського метро» – кесон, розташований неподалік парку «Наталка». Там підприємець хотів побудувати ресторан і концертний зал. Кесон уже кілька десятиліть перебував у занедбаному стані й перетворився на стихійне звалище.
Будівля була приватизована ще в далекому 1994 році й відтоді не належала громаді міста. Коли споруда отримала нового власника, зацікавленого в його комерційному розвитку, на сцену вийшли громадські діячі та активісти. Їх стало хвилювати те, що кияни можуть втратити «улюблене місце відпочинку» на березі Дніпра.
Один із таких громадських діячів і подав до Оболонського відділу поліції заяву про злочин. Правоохоронці розпочали розслідування справи про самовільне захоплення земельної ділянки посадовими особами ТОВ «ГЮВЕКСХАУС» та ТОВ «ГРАНАДА 82».
Як повідомляє сам Ігор Тинний, головним громадським діячем, який подав заяву про злочин, був депутат Київської міської ради – Владислав Трубіцин. Він відомий тим, що став фігурантом справи НАБУ і був затриманий при отриманні хабаря за сприяння в розміщенні об’єктів торгівлі на території Києва. На записах, оприлюднених НАБУ, Трубіцин вихваляється тим, що має зв’язки у правоохоронних органах (окрім НАБУ) і переконує своїх «клієнтів» у тому, що потрібні зв’язки є запорукою успішної співпраці з ним. За словами пана Тинного, Владислав Трубіцин у досить наполегливій формі пропонував свої «послуги» і йому, але отримав відмову. Саме з цією обставиною Тинний і пов’язує початок розслідування кримінального провадження відносно його компаній.
Станом на 15 липня 2023 року Владислав Трубіцин перебуває за межами України, у зв’язку з чим оголошений НАБУ в міжнародний розшук. Попри це, кримінальна справа продовжує жити своїм життям. За час розслідування кримінального провадження, слідство кілька разів намагалося накласти арешт на будівлі та земельну ділянку, які належали підприємствам Тинного, викликало на допит посадових осіб і власника компаній, а також вилучало документи про придбання будівель та отримання в користування земельної ділянки. Деякі деталі розслідування періодично потрапляли в публікації ЗМІ, в яких розповідалося, що підприємець має намір незаконно збудувати багатоповерхівки в санітарно-захисній зоні Дніпра.
Тинний стверджує, що у слідства є достатні докази того, що в його діях не було ані самовільного захоплення земельної ділянки, ані самовільного будівництва. Втім, попри наявні докази, кримінальне провадження не тільки не закрите, а навпаки – правоохоронці ініціюють продовження строків розслідування, аби відшукати нові докази. Підприємець переконаний у тому, що кримінальна справа проти нього використовується для зведення особистих рахунків, і тому він звернувся до РБО з проханням сприяти неупередженому розслідуванню кримінальної справи.
Ігор Тинний Фото з особистого архіву
Деталі історії
Правоохоронці зареєстрували провадження нібито через самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ч.2 статті 197 Кримінального кодексу). Станом на червень 2023-го в розпорядженні слідства вже були документи, які підтверджували, що підприємець Ігор Тинний у 2014 році набув право власності на будівлі абсолютно законно, а в лютому 2023-го отримав від міської ради право користування земельною ділянкою під будівлями. Правоохоронці не стверджують, що документи на право власності на будівлі та право користування землею були підробленими чи недійсними, однак не вважають їх доказом відсутності злочину. Для РБО, як стороннього спостерігача, така позиція слідства також була не до кінця зрозуміла. Тому ми погодилися з тим, що в діях правоохоронців були певні ознаки упередженого ставлення до заявника.
Протягом квітня-червня 2023 року РБО декілька разів обговорювала цю справу на робочих зустрічах із представниками Офісу генерального прокурора (ОГП). Ми намагалися переконати правоохоронців змінити підслідність справи та передати іншому органу досудового розслідування, упередженість якого ні в кого не викликатиме сумнівів.
ОГП вважає, що розслідування кримінального провадження у справі Тинного відбувається з дотриманням вимог законодавства і не бачить підстав для зміни підслідності у справі. На думку прокурорів, ТОВ «ГРАНАДА 82» у 2014 році придбала майно з порушеннями, тому є необхідність продовжувати розслідування.
Тонель-кесон, грудень 1943. Фото Центральний державний архів громадських об’єднань України
Перспективи справи
За 8 років ми бачили десятки «земельних» справ і можемо відзначити тенденцію. Нерухомість чи земельні ділянки, які були приватизовані 10, 20 чи 30 років тому, тривалий час залишаються нецікавими ані громадськості, ані правоохоронним органам. Тільки-но у таких земельних ділянках з’являється реальний інвестор, готовий вкладати гроші у відновлення та розвиток, у правоохоронних органів з’являється увага до цих ділянок. Вони раптово згадують, що держава чи місцева громада могла отримати збитки від приватизації нерухомості, й розкручують маховик кримінального розслідування.
Відкрита кримінальна справа про законність приватизації майна, що відбулася багато років тому, майже стовідсотково буде закрита з плином часу. Принаймні кілька резонансних земельних справ, до розслідування яких свого часу долучалася РБО, закінчилися саме так. Однією з таких закритих справ було ще одне кримінальне провадження проти компанії Ігоря Тинного, порушене в 2017 році. Попри те, що правоохоронці формально приписували компанії незаконне будівництво, основною претензією, знову ж таки, було те, що земельна ділянка, на якій здійснювалося будівництво, незаконно вибула з власності міста задовго до того, як її придбало підприємство Тинного. Врешті-решт ця кримінальна справа була закрита, оскільки версія слідства так і не знайшла свого підтвердження.
Саме такий вигляд має кесон у 2023-му. Фото надано Ігорем Тинним
Культурна дилема
Правоохоронці, коли публічно комунікують свої розслідування, часто наголошують, що метою розслідування є повернення приватизованого майна чи принаймні створення механізмів, які дозволять це зробити.
Проблема ж полягає в тому, що протягом багатьох років після того, як те чи інше майно було приватизоване, змінюються й власники. Тож чого через умовних 10 років кримінальна справа відкривається відносно третього чи навіть четвертого власника (що власне й відбулося у справі ТОВ «ГЮВЕКСХАУС»), який за законом вважається добросовісним набувачем. А вилучення майна у добросовісного набувача дозволяється лише у виняткових випадках (ст. 388 Цивільного кодексу) і є вкрай складною правовою процедурою.
Коли новий власник купує майно, яке було викуплене в держави третьою особою багато років тому, він очікує, що у держави немає більше претензій до цього майна. Ці очікування є не просто красивою фразою, а одним з елементів принципу верховенства права, який (якщо вірити Конституції) визнається й діє в Україні. Підставою для виникнення цих правових очікувань щонайменше є поведінка самої держави, яка протягом усього цього часу не заявляла про свій інтерес щодо повернення проданого майна.
Втім, в українських реаліях, правоохоронні органи часто не звертають уваги на такі «теоретичні речі», як правові принципи. Це призводить до того, що прокуратура подає позови про вилучення майна у власників, які відкрито та добросовісно володіють майном протягом багатьох років. Одна з таких справ про «ретроспективне» позбавлення права власності свого часу дійшла аж до Європейського суду з захисту прав людини (ЄСПЛ). В рішенні по справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (Заява № 5876/15) ЄСПЛ констатував численні порушення Україною права на мирне володіння майном, що призвело до непропорційного обмеження права власності. Серед іншого, ЄСПЛ звернув увагу на те, що національні органи не перевірили, чи таке позбавлення мало законну мету, чи було пропорційним та здійснювалося в інтересах суспільства.
Такий вигляд мав би кесон по закінченні реконструкції. Фото візуалізацію надано Expolight
Існує багато причин того, що подібного роду справи час від часу з’являються в публічному просторі. Це і недосконале та застаріле законодавство, і відсутність розумних й об’єктивних KPI’s роботи правоохоронців, і майже канонізована практика затягування в кримінальну площину справ, які б мали вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Але, безумовно, однією з головних причин є чинна правова культура правоохоронної системи.
Ця культура вимагає від слідчого та прокурора перевіряти, чи кожен крок фігуранта кримінальної справи був детально прописаний в законодавстві, і якщо в якійсь ситуації закон чітко не говорив, як йому потрібно діяти, то таку ситуацію слід автоматично розглядати як злочин. А верховенство права в Україні нормативно закріплене як принцип кримінального провадження. Принцип, який ставить на перше місце людину й її права, зобов’язує правоохоронців діяти розумно та добросовісно, враховувати практику ЄСПЛ під час розслідування злочинів і надавати перевагу суті над формою.
Поки ця культура поведінки не буде змінена, ми продовжуватимемо спостерігати, як з бюджету витрачаються кошти на розслідування справ, які ніколи не будуть передані на розгляд суду, не кажучи вже про винесення обвинувальних вироків. Чи здійснюються такі розслідування в інтересах суспільства?, – питання риторичне.
Скаржник (ТОВ«ГЮВЕКСХАУС» та ТОВ «ГРАНАДА 82») дав дозвіл на розголошення назви компанії в матеріалі.
