Цукрові буряки – це унікальна високопродуктивна і високоприбуткова культура, яка ефективно використовує вологу ґрунту, вчетверо більше виділяє в атмосферу кисню, ніж 1 га змішаного лісу, і у стільки ж разів більше поглинає вуглекислого газу, є цінним попередником у сівозміні, сприяє очищенню полів від бур’янів, підвищує загальний рівень землеробства, дає високі врожаї за мінімальних доз внесення мінеральних добрив.
Цукрові буряки належать до найурожайніших культур. Останніми роками у кращих господарствах Ямпільського району Вінницької області, Радзивилівського району — Рівненської, Підволочиського району — Тернопільської та Бузького району Львівської області щорічні врожаї цукрових буряків становили понад 55 т/га.
Забезпечення високої продуктивності цукрових буряків потребує запровадження комплексу агротехнічних заходів, найважливішими з яких є добір високопродуктивних гібридів, оптимізація системи мінерального живлення, ефективне контролювання чисельності бурянів, шкідників та хвороб.
Підвищення врожайності цукрових буряків на 30–40 % можна досягти за застосування оптимальних екологічно збалансованих доз органічних та мінеральних добрив. Найвищі врожаї цукрових буряків отримують за органо-мінеральної системи удобрення, коли добрива вносять переважно з осені під глибоку (28–30 см) оранку.
Отримання врожайності коренеплодів цукрових буряків понад 50 т/га потребує внесення за різних умов зволоження від 30 до 40 т/га гною поєднано з мінеральними добривами, доза яких становить 90–120 кг д.р./га за окремо взятим елементом (NPK).
В сучасних надскладних умовах виробництва, за занепаду галузі тваринництва і тотального дефіциту гною, ефективним агрохімічним заходом стало застосування альтернативних видів органічних добрив – заорювання на добриво побічної продукції сільськогосподарських культур (соломи зернових культур, стебел кукурудзи, гички буряків цукрових та ін.) та зеленої маси пожнивних сидератів.
У районах бурякосіяння останніми роками широко застосовують поєднане внесення соломи пшениці озимої і мінеральних добрив. Солома є потужним резервом органічної речовини. За внесення однієї тонни соломи у ґрунт надходить органічної речовини у вуглецевому еквіваленті у 3,5–4 рази більше, ніж від внесення однієї тонни гною.
Застосування соломи зернових культур на добриво має свої особливості. Солома відзначається низьким вмістом азоту. За її заорювання у ґрунт без додаткового внесення азотних добрив уповільнюється мінералізація і трансформація соломи у гумусні сполуки, посилюються іммобілізаційні процеси, внаслідок чого вміст мінерального азоту в ґрунті зменшується, а умови азотного живлення рослин погіршуються. Тому на практиці за використання соломи на добриво вносять компенсаційну дозу азотних добрив із розрахунку 10 кг азоту на одну тонну соломи. Подрібнену і розкидану полем солому необхідно загорнути у ґрунт відразу після збирання врожаю пшениці озимої. Загортають солому дисковими лущильниками на глибину 8-10 см, перед цим розкидачами вносять азотні добрива. Найкраще вносити амонійну селітру. Ця форма азотних добрив мінімалізує газоподібні врати азоту із ґрунту і робить процес мінералізації соломи досить швидким.
За застосування соломи на добриво краще дотримуватись системи парового обробітку ґрунту. Доцільно солому подрібнювати до довжини 5–7 см. Що дрібніші розміри соломи, то швидше відбувається її мінералізація. Досягти цього можна в результаті правильного регулювання подрібнювачів. Неякісно подрібнена солома погано загортається у ґрунт, подовжується термін її мінералізації, внаслідок чого відбувається забивання робочих органів ґрунтообробних і посівних агрегатів. Для прискорення та покращення мінералізації рослинних решток слід застосовувати деструктори стерні.
Дослідженнями встановлено, що за 2,5–4 місяці розкладається до 46 % соломи, за рік-півтора – до 80 %. Украй важливо дотримуватись зазначених агротехнічних заходів на ґрунтах важкої текстури, де умови аерації гірші, а термін мінералізації соломи триваліший.
За врожайності зернових культур 3–4 т/га у ґрунт із соломою повертається азоту – 10–15 кг/га, фосфору – 5–8, калію – 18–24 кг/га, а також значна кількість сірки, кальцію, магнію, мікроелементів – бору, міді, марганцю, молібдену, цинку, кобальту, яких у соломі накопичується більше, ніж у зерні.
Дослідження, проведені в умовах нестійкого та недостатнього зволоження зони Лісостепу, показують, що поєднане застосування соломи пшениці озимої і мінеральних добрив дає змогу отримати стабільну врожайність коренеплодів цукрових буряків на рівні 45–50 т/га, що, порівняно з внесенням мінеральних добрив, є вищим на 2–4 т/га. Альтернативна органо-мінеральна система удобрення підвищує цукристість коренеплодів на 0,2–0,3 % і збільшує біологічний вихід цукру на 0,3–0,4 т/га. До того ж вона стабілізує вміст гумусу в чорноземних ґрунтах, зменшує винос поживних речовин із ґрунту на 30–40 % і не поступається за продуктивністю традиційній на основі гною органо-мінеральній системі удобрення.
Дані досліджень, проведених на Білоцерківській ДСС (ГТК=1,3), свідчать, що за внесення N80Р100К100 + солома пшениці озимої врожайність цукрових буряків становила 40,5 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення – 3,8 т/га.
На Верхняцькій ДСС (ГТК=1,1) внесення N120P100K140 + солома пшениці озимої забезпечило врожайність цукрових буряків 47,1 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення – 3,1 т/га.
Ефективним заходом є заорювання соломи на добриво поєднано з внесенням беспідстилкового гною.
В умовах достатнього зволоження доцільно вносити солому разом із заорюванням на добриво зеленої маси пожнивних сидеральних культур. Пожнивна сидерація ефективна під цукрові буряки за показника гідротермічного коефіцієнта вище 1,5. За посушливіших умов (ГТК менше 1,5) сидеральні культури, які висівають після ранніх зернових (пшениці озимої), погано формують вегетативну масу і є недостатньо ефективними. У роки, коли у липні — серпні на фоні високих температур випадає мала кількість опадів, що стало закономірністю останніх років, насіння сидеральних культур, таких як гірчиця біла, може взагалі не прорости.
В історії землеробства зелене добриво, яке відоме більше трьох тисяч років, вважається санітаром ґрунту. Сидерати поліпшують агрохімічні, водно-фізичні властивості і структуру ґрунту, перешкоджають водній та вітровій ерозії, позитивно впливають на якість вирощуваної продукції, є екологічно чистими та економічно ефективними. Як проміжна культура вони виконують важливу фітосанітарну роль, пригнічують ріст бур’янів, а деякі види сидератів сприяють очищенню ґрунту від шкідників і хвороб. Наприклад, щільний посів гірчиці білої значно зменшує кількість дротяника.
Під впливом сидератів змінюється видовий склад ґрунтової мікрофлори з переважанням корисних амоніфікуючих, нітрофікуючих і целюлозо-розкладаючих мікроорганізмів, а також актиноміцетів. Крім того, з кожною тонною абсолютно сухої біомаси сидерату у ґрунт додатково надходить 15–30 кг азоту, 6–7 — фосфору та 46–96 кг калію.
Під просапні культури немає обмежень у виборі сидерата. Післяжнивні сидерати можна формувати як з монопосівів, так і зерносумішок із бобових, злакових, капустяних родин: бобові – люпин вузьколистий, пелюшка, вика яра, серадела, горох, чина, боби та ін.; злакові – жито озиме; капустяні – редька олійна, ріпак озимий та ярий, гірчиця біла, свиріпа яра та озима; бурячникові – фацелія. Тривалість вегетаційного періоду сидератів становить від 35–40 до 70–80 днів (залежно від культури). Ефективними є бобово-злакові сумішки: горох + овес, вика + овес, люпин + овес, горох + гірчиця, пелюшка з капустяними чи злаковими культурами та олійна редька + жито. Вони збагачують ґрунт органічною речовиною і азотом. Джерелом азоту слугує бобовий компонент сумішки, який здатен засвоювати азот з повітря шляхом симбіотичної фіксації бульбочковими бактеріями. Люцерна накопичує у ґрунті азоту до 200–500 кг/га, конюшина – 150–300, люпин – 250–400, буркун – 200–300, горох, соя – до 150 кг/га.
Норму висіву коригують залежно від вологозабезпеченості ґрунту. За посушливих умов (запаси продуктивної вологи в орному шарі на час сівби менше 20 мм) норму висіву збільшують на 10–15 %. У разі використання подвійних сумішок норма висіву кожного компонента становить 60–65 %, а потрійних – 35–40 % норми висіву його в чистому вигляді. Для одержання дружних сходів посіви потрібно прикотковувати.
Треба зауважити, що злакові, капустяні та бурячникові культури краще розвиваються та формують максимальну продуктивність за обов’язкового внесення азотних добрив.
Злакові сидеральні культури мають широкорозгалужену кореневу систему, яка розпушує ґрунт, а тому вважаються найпридатнішими для важких ущільнених ґрунтів з поганою аерацією і фільтрацією. Культура, що вирощують як сидерат, оздоровлює ґрунт на три-шість років. На ґрунтах середньої і важкої текстури зелену масу сидеральних культур заорюють важкими дисковими боронами на глибину 22–25 см, що сприяє розпушенню і оструктуренню ґрунту.
Загортають зелену масу сидерата у ґрунт перед настанням стійкого похолодання та припиненням його вегетації (третя декада жовтня).
Дослідження, проведені кілька років тому в умовах достатнього зволоження на Уладово-Люлинецькій ДСС (ГТК=1,5) показали, що за поєднаного застосування мінеральних добрив, соломи пшениці озимої та зеленої маси гірчиці білої (N90P60K90 + сидерат + солома) отримано врожайність цукрових буряків 61,1 т/га, збільшення врожайності до мінеральної системи удобрення – 7,4 т/га. Вміст органічної речовини ґрунту за альтернативної органо-мінеральної системи удобрення підвищувався на 0,3–0,4 т/га.
Отже, альтернативні органо-мінеральні системи удобрення забезпечують сталі засади вирощування цукрових буряків у зоні бурякосіяння, підвищують їхню продуктивність і не потребують значних додаткових витрат.
Ефективним заходом за альтернативних органо-мінеральних систем удобрення є застосування позакореневих підживлень цукрових буряків мікродобривами. Результати наукових досліджень свідчать, що найдоступнішими і найефективнішими для буряків цукрових є мікроелементи у формі комплексонатів (хелатів) металів. Позакореневе підживлення рослин буряків цукрових мікроелементами у формі хелатів посилювало синтез цукрози та підвищувало інтенсивність її відтоку до коренеплодів, порівняно з контролем без мікродобрив, у 1,2–1,5 разу. Використання хелатних мікродобрив швидко змінювало стан плазми клітин листкових пластинок, підвищувало активність ферментів, активізувало обмін речовин, сприяло росту їхньої продуктивності. Мікроелементи, які надходять в організм рослин у формі органо-мінеральних сполук, краще взаємодіють з їхніми білковими комплексами, активують зв’язування газоподібних речовин – кисню і вуглекислого газу, що відіграє важливу роль в окисно-відновних реакціях, процесах дихання і фотосинтезу
Найкраще застосовувати на посівах цукрових буряків композиційні хелатні мікродобрива, які містять найнеобхідніші для росту і розвитку рослин мікроелементи – бор, марганець, цинк, залізо, молібден.
Насіння цукрових буряків ефективно обробити монохелатним борним мікродобривом. Такий захід забезпечить підвищення цукристості на 0,1–0,2 % на фоні незначного зростання врожайності.
Максимальна ефективність від мікродобрив досягається, коли насіння обробляють борним мікродобривом із подальшим проведенням одного або двох позакореневих підживлень композиційними хелатними мікродобривами. Перше позакореневе підживлення необхідно проводити у фазі змикання листків у рядку (6–8 листків), друге – у фазі змикання листків у міжряддях (10–12 листків). Позакореневе підживлення рослин здійснюють в ясну (без опадів) погоду у нежаркий час доби, за температури повітря 20…22 °С (ранковий час – до 10-ї або вечірній – після 18–19-ї години), коли випаровування відносно слабке і поживний розчин, нанесений на листкову поверхню рослин цукрових буряків, випаровується значно повільніше. Витрати робочої рідини становлять 250–300 л/га.
Застосування мікродобрив у позакореневе підживлення підвищує врожайність коренеплодів на 3–4 т/га, цукристість – на 0,3–0,9%, збір цукру – на 0,5–1,0 т/га.
В.Іваніна, д-р.с-г.наук, О.П. Стрілець, канд.с.-г.наук, Н.Зацерковна, канд.с.-г. наук, Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН України
Джерело: propozitsiya.com
