Хвороби жита за відновлення весняної вегетації — журнал Пропозиція

Жито звичайне (посівне) — цінна продовольча і кормова культура. Значні недобори врожаю жита спричиняють хвороби, серед яких найпоширенішими є сажкові, іржасті захворювання, кореневі гнилі, ріжки, борошниста роса, септоріоз листя і колоса, фузаріоз колоса, різні плямистості, випрівання, бактеріальні й вірусні хвороби. Більшість хвороб є надзвичайно шкідливими.

За відновлення вегетації навесні (середина – кінець кущіння рослин (ІІ–ІІІ етапи органогенезу), найшкодочиннішими можуть бути снігова пліснява, склероціальна та тифульозна гнилі, кореневі гнилі, борошниста роса та інші.

Борошниста роса. Хвороба проявляється протягом вегетації рослин. З’являється на піхвах листків сходів у вигляді білого пухкого нальоту, який ущільнюється і перетворюється на ватоподібні подушечки. Потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді з обох боків. Із ростом рослин наліт вражає стебла, листки й колосся. Згодом набуває жовто-сірого забарвлення і на ньому утворюються плодові тіла — клейстотеції у вигляді чорних крапок.

Збудником хвороби є гриб Blumeria graminis Speer f. sp. secalis Em. Marchal, який формує поверхневу грибницю. На ній утворюється конідіальне спороношення. За достигання конідії поширюються в навколишньому середовищі, спричиняючи зараження нових листків і рослин хлібних злаків.

Сумчаста стадія гриба представлена клейстотеціями, в яких формуються сумки із сумкоспорами. Їхнє дозрівання і викидання із сумок відбувається в період появи сходів жита озимого.

Борошниста роса розвивається у першу чергу на затінених рослинах за слабкого освітлення. Надмірне внесення азотних добрив різко сприяє інтенсивному ураженню рослин борошнистою росою, суттєво скорочує інкубаційний розвиток хвороби, стимулює формування конідіального спороношення патогену. Розвитку хвороби сприяють також рання сівба жита озимого і пізня – жита ярого, густий стеблостій за завищених нормах висіву насіння, вирощування сприятливих до хвороби сортів. На озимих культурах збудник борошнистої роси зимує у вигляді поверхневої грибниці, переважно у піхвах листків. Додатковим джерелом інфекції є клейстотеції на уражених рослинних рештках.

Шкідливість борошнистої роси полягає в зменшенні асиміляційної поверхні листків, руйнуванні хлорофілу та інших пігментів, у результаті цього зменшується інтенсивність фотосинтезу. За інтенсивного ураження уповільнюється розвиток кореневої системи, знижується кущистість рослин, затримується колосіння, прискорюється дозрівання. Недобір урожаю через хворобу становить 5–10 %. Недобір урожаю жита від борошнистої роси буде значним за умови інтенсивного ураження прапорцевого, другого і третього листків зверху рослини.

Захисні заходи. Проти борошнистої роси ефективними заходами є дотримання сівозміни, вирощування стійких сортів, збалансоване живлення, ретельне загортання пожнивних решток у ґрунт, своєчасне знищення падалиці, за необхідності — застосування фунгіцидів.

Кореневі гнилі. Збудниками хвороби є напівпаразитні гриби, які уражують кореневу систему і прикореневу частину рослин, а також провідну систему, внаслідок чого культури стають недорозвинутими з жовтими чи плямистими листками. У хворих рослин часто відмирають продуктивні стебла або спостерігається їхня ламкість, пустоколосість, плюскість зерна. В Україні на житі найбільш поширені кореневі гнилі: звичайна, фузаріозна, офіобольозна, церкоспорельозна та ризоктоніозна.

Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль (темно-бура плямистість). Хвороба поширена переважно в лісостеповій зоні. Більш інтенсивний її розвиток спостерігається в посушливі роки, особливо на житі ярому. На його корінцях і листках проростків з’являються поздовжні темні смуги і продовгуваті бурі плями, спостерігається побуріння і гниль колеоптиле, пожовтіння і пліснявіння листків.

На листках рослин у фазу кущіння спочатку з’являються дрібні темні плями, які згодом розростаються завдовжки до 1,5 см, у центрі темно-бурі чи темно-сірі, по краях бліді. На ураженій тканині у вологу погоду утворюється бархатистий чорний або оливково-бурий наліт конідіального спороношення гриба.

В основі стебла хвороба за незначного розвитку проявляється у вигляді витягнутих темно-коричневих некротичних смуг, забарвлення яких поступово переходить у здорову тканину, тобто вони не мають чіткої межі між здоровою й ураженою тканиною. За інтенсивного розвитку хвороби основа стебла чорніє й загниває аж до нижнього вузла стебла. У хворих рослин темніють піхви листків.

У фазу наливання зерна у хворих рослин спостерігається недорозвиненість колосків, вони часто стерильні, колосові лусочки білі з чорними плямами, їх остюки темно-бурі, часто біліють і стебла рослин. Іноді в колосі формується зерно, але воно плюскле, часто з чорним зародком.

Збудником хвороби є гриб Cochliobulus sativus Drechsl. et Dastur, який розвивається переважно в конідіальній стадії. Сумчаста (теліоморфа) стадія в циклі розвитку патогену майже втрачена. Крім жита, гриб уражує пшеницю, ячмінь, кукурудзу, просо і багато диких злаків — усього близько 90 видів рослин із 30 родів.

Збудник хвороби має багато штамів, які проявляють неоднакову патогенність до різних видів і генетичних груп жита. У період вегетації рослин гриб поширюють конідії, поширенню інфекції в навколишньому середовищі сприяє вітряна і дощова погода. Для зараження рослин необхідне зволоження поверхні рослини не менш як 16 год. За температури вище 20 0С інкубаційний період розвитку хвороби становить шість–вісім діб. Оптимальна температура для розвитку гриба — в межах 22…28 °С. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, недотримання сівозміни, пошкодження посівів за низьких температур.

Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у формі грибниці, конідій, сумкоспор, а також грибниці в ураженому насінні (чорний зародок). Інфекція зберігається в ґрунті понад рік.

Фузаріозна коренева гниль. Хвороба поширена всюди, де вирощують жито озиме та яре. Зовнішні ознаки хвороби дуже подібні до ознак звичайної кореневої гнилі. На сходах захворювання проявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля, на яких з’являються бурі чи коричневі смуги. Пізніше вони розростаються і часто зливаються. У пізніші фази розвитку рослин хвороба проявляється в нижній частині стебла у вигляді побуріння тканини, на якій за вологої погоди утворюється блідо-рожевий наліт. У хворих рослин стебла стають білими, часто з рожевим розмитим малюнком на піхвах листків і міжвузлях.

Інфіковані колоски або частина колосся набувають білого забарвлення тоді, як здорова тканина лусочок залишається зеленою. У вологу погоду на колоссі формується рожево-червоний наліт спороношення збудників хвороби.

Збудниками захворювання є гриби роду Fusarium. У циклі свого розвитку,залежно від виду, вони утворюють макро- й мікроконідії, хламідоспори.

Під час вегетації збудники поширюються конідіями. Більшість збудників фузаріозної кореневої гнилі в період вегетації рослин призводять до фузаріозу колоса. Тому розподіл хвороби на фузаріозну кореневу гниль і фузаріоз колосу вважають умовним. Зараження рослин відбувається за температури від 3 до 35 °С (оптимум 15…22 °С) та вологості ґрунту понад 40 %.

Основне джерело інфекції — ґрунт, у якому на уражених рештках зберігаються збудники у вигляді грибниці, хламідоспор і мікросклероціїв. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння.

Церкоспорельоз (гниль кореневої шийки; очкова плямистість стебел; ламкість стебел). Хвороба поширена всюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному й Центральному Лісостепу. Розвивається протягом періоду вегетації рослин жита.

У фазах сходів-кущення хвороба проявляється на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді медово-коричневих плям із розмитою облямівкою у формі «очка». Характерною ознакою є «зіниця» в центрі плями чи під нею. На рослинах у пізніші фази розвитку хвороба проявляється найчастіше на нижньому міжвузлі, рідше – на другому і третьому міжвузлі у вигляді еліпсо-очкоподібних медово-коричневих плям із розмитою каштановою облямівкою, яка поступово переходить у здорову тканину. Наприкінці вегетації плями вкриває темно-сірий або димчастий наліт, що є конідіальним спороношенням збудника хвороби.

Хворобу спричиняють гриби Mollisia yallundae P. Karst і Mollisia acuformis P. Karst. Встановлено, що M. yallundae є більш патогенним на пшениці, він поширений у південних і західних областях. Гриб M. acuformis є більш патогенним на житі й поширений переважно в Центральній Україні. Збудники мають значну кількість спеціалізованих форм у природі, які пристосовані до окремих видів культурних і дикорослих злаків. У період вегетації гриби поширюються конідіями. Формування спороношення і зараження рослин відбувається за вологої прохолодної погоди — від 2 0С до 15 0С, оптимум 9 0С. Наприкінці вегетаційного періоду збудники на ураженій тканині формують відкриті плодові тіла — апотеції. Зимують збудники хвороби на уражених рештках у вигляді грибниці, мікросклероціїв, конідій і сумчастого спороношення. Найбільш інтенсивне поширення інфекції восени (жовтень–листопад) і навесні (березень–квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у ґрунті – до трьох і більше років.

Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Хвороба призводить до безладного вилягання рослин та ламкості стебел біля основи. Внаслідок захворювання руйнуються провідна та опорна системи стебла. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, це блокує потрапляння води та мінеральних речовин до надземної частини рослини, що суттєво зменшує масу зерна.

Зареєстровані в Україні препарати для захисту жита від хвороб

Ризоктоніозна (гострооблямівкова плямистість) прикоренева гниль. Найбільш інтенсивно хвороба проявляється у районах достатнього зволоження.

У фазу сходів жита хвороба виникає на колеоптилі та листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чітко вираженою червоно-коричневою облямівкою. Середина плями світліша, ніж за ураження церкоспорельозом, але найчастіше має характерний «дірчастий вигляд».

У пізніші фази розвитку рослин ризоктоніоз проявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків утворюються «водяні знаки», які є важливою діагностичною особливістю. Протягом вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. Симптоми хвороби проявляються на всіх міжвузлях, аж до четвертого. За сильного ураження порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них формуються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз.

Збудником хвороби є гриб Ceratobasidium gramineum Van der Hoev., який уражує жито, пшеницю, ячмінь. Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відбувається у фазу трубкування рослин, коли в них активно формуються генеративні органи, тому ураження в цей період негативно впливає на продуктивну кущистість та кількість зерен у колосі. Збудник хвороби частіше зустрічається на легких ґрунтах, інтенсивний розвиток захворювання відбувається у спекотну погоду.

Джерелом інфекції є мікросклероції гриба на уражених рештках, які зберігаються в ґрунті до п’яти років. Розвитку хвороби сприяє тривала суха й холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки.

Випрівання жита. Хвороба проявляється на посівах рано навесні, після танення снігу, у вигляді снігової плісняви, тифульозної та склероціальної гнилей.

Снігова пліснява. Хвороба поширена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу. Зовнішні ознаки її проявляються на рослинах жита озимого після танення снігу. Відмерлі культури щільно прилягають до поверхні ґрунту. Їх укриває білувато-рожевий наліт плісняви, яка швидко зникає за сонячної вітряної погоди. На листках окремих рослин з’являються світло-зелені водянисті плями, які пізніше вкриває білий наліт, часто уражені листкові пластинки склеюються, відбувається відмирання вузла кущіння.

Збудником хвороби є гриби Monographella nivalis E. Müller; Gibberella avenacea Cook тощо. Поширюються збудники хвороби конідіями та сумкоспорами. Ураження рослин жита озимого відбувається восени, а продовжується навесні. Снігова пліснява розвивається переважно на ослаблених рослинах, коли на непромерзлий ґрунт випадає сніг, за надмірної вологості ґрунту й порівняно низької температури весною, частих відлигах узимку.

Основне джерело інфекції: уражені рештки й насіння, на яких збудники зберігаються грибницею, конідіями та перитеціями.

Склероціальна гниль. Хвороба проявляється на листках жита озимого після танення снігу у вигляді ватоподібного сірого нальоту. Листкові піхви і пластинки буріють, у вологу погоду загнивають, на них утворюються дрібні, неправильної форми, спочатку світло-бурі, потім чорні склероції.

Збудником хвороби є гриб Sclerotinia graminearum Elenev. Первинне зараження молодих рослин пшениці відбувається від сумкоспор, вторинне – шматочками грибниці. Основне джерело інфекції – уражені рештки, в яких збудник зберігається у вигляді склероціїв і сумчастого спороношення, а на рослинах жита озимого – у вигляді грибниці.

Тифульозна гниль. Хвороба поширена на Поліссі. Зустрічається у вигляді окремих осередків на сходах, але частіше навесні після перезимівлі рослин, особливо в роки з різкими змінами погоди. Уражені рослини восени набувають темно-зеленого кольору і нерідко мають вигляд «ошпарених окропом».

Типові ознаки ураження рослин тифульозом можна виявити взимку або на початку танення снігу навесні. На вигляд посіви зріджені, в окремих місцях рослини жовті, на листках утворюються темно-зелені плями. Нижні листки відмирають і лежать на ґрунті, часто вкриті брудно-сірою грибницею. Гіфи гриба пронизують уражені пластинки і ґрунт, листки склеюються, вузол кущіння руйнується, інфікована рослина в’яне й відмирає. Верхнє листя жовтіє, відмирає. Нові листки мають вузьку жорстку пластинку і ростуть вертикально. В пазухах листків часто утворюється біла грибниця зі щільно укладених гіф. Вузол кущіння уражених рослин роз’єднаний, надземна частина його легко відділяється від коріння. Між здоровою і змертвілою тканинами часто з’являється червоно-коричнева смуга.

На нижній частині листкових піхв, на листкових пластинках під епідермісом, в ураженому стеблі й на коріннях уражених рослин пізніше утворюються кулясті або злегка сплюснуті склероції. Вони зберігаються до осені, потім проростають у грибницю. У вологу погоду грибниця розростається на поверхні ґрунту, поширюється на рослини, проникає у піхви нижніх листків, охоплює кореневу шийку.

Збудниками хвороби із роду Typhula є: T. incarnata Lasch. et Fr., T. idahoensis Remsberg; T. ishikariensis Imai. Гриби уражують озимі зернові злакові та бобові культури. Патогени поширюються також грибницею, уражуючи рядки посівів жита у вигляді окремих осередків. За сильного ураження рослини відмирають, в результаті цього навесні іноді доводиться підсівати або пересівати окремі площі жита озимого. Гриб T. incarnatа уражує рослини жита за зниженої температури під снігом. Мінімальні показники для його росту трохи вищі 0 °С, оптимальні 9…13 °С. Інтенсивний ріст грибниці відбувається за вологості повітря 100 %.

Основне джерело інфекції — склероції гриба на уражених рештках. Додатковим джерелом є базидіоспори гриба. Частіше ураження спостерігається на важких запливаючих ґрунтах, особливо на ділянках, що заросли пирієм, який є резерватором інфекції. Сильно уражені рослини гинуть, що спричиняє зрідження посівів. Ті, що одужують, мають удвічі меншу продуктивність стебел, а кількість зерен у колосі і їхня загальна маса зменшуються на 30–40 %.

Заходи боротьби. Проти хвороби ефективними заходами є дотримання сівозміни, зменшення її насичення зерновими злаковими культурами, використання здорового насіннєвого матеріалу, обов’язкове протруєння насіння, сівба в оптимальні терміни, збалансоване живлення рослин, за необхідності – ранньовесняне боронування посівів жита, підживлення рослин мінеральними добривами, ретельне загортання у ґрунт уражених рослинних решток.

Звичайна (російська) мозаїка. Перші ознаки хвороби можна виявити на полі за два–три тижні після появи сходів жита. Захворювання проявляється на листкових пластинках у вигляді світло-зелених смуг, штрихів або жовтих плям різної конфігурації. Часто плями зливаються у смуги різної ширини й довжини, які розміщуються вздовж жилок листка. Уражені рослини посилено кущаться, утворюють немовби розетку з листкових пластинок. Листки в уражених рослин потовщуються, стають жорсткими і нагадують листки осоки. Вони ніколи не лягають на поверхню ґрунту навіть у спеку. Перед входом в зиму з настанням холодів ознаки хвороби на рослинах жита озимого маскуються.

Весною на листках хворих рослин проявляється хлороз. За сильного ураження культури в’януть і відмирають. За незначного прояву мозаїки листкові пластинки грубішають, рослини відстають у рості й розвитку, мають карликовий вигляд. В уражених рослин спостерігається надмірне кущіння, збільшується кількість стебел, проте колос на них переважно не формується. На окремих інфікованих культурах колос формується зі спотвореними квітками, часто стерильний, іноді утворюється зерно, але воно плюскле і здеформоване.

Типові прояви хвороби у вигляді мозаїки з’являються на рослинах у період трубкування – початку колосіння. Мозаїчне розмаїття найбільш інтенсивно спостерігається на листках середнього і верхнього ярусів, у той час, як нижні листки мають здоровий нормальний вигляд. Уражені рослини відстають у рості, колосіння в них затримується, зерно в колосках формується плюскле.

Збудником хвороби є вірус Winter wheat russian mosaic virus (WWRMV). Окрім жита вірус уражує пшеницю, просо, овес, ячмінь, кукурудзи та дикорослих злаків. Передається інфекція смугастою (Psammotettix striatus L.) та шестикрапковою (Macrostelles laevis Rib) цикадами. Більш інтенсивне ураження рослин відбувається на ранніх і ослаблених посівах озимого та пізніх посівах жита ярого. Основне джерело інфекції – зимуючі уражені рослини, в соку яких зберігається вірус. Резерватором вірусу мозаїки взимку є також яйця, відкладені восени інфікованими цикадами.

І. Марков, професор, В. Заремба, наук. співробітник, НУБіП України

Джерело: propozitsiya.com