Від початку повномасштабної агресії Росії проти України Білорусь налагодила сировинну схему для своєї керамічної галузі та прагне отримати доступ до каолінових родовищ біля Дружківки
Каолін, який називають українською “білою глиною”, високо цінується в усьому світі. Україна володіє майже 10% світових запасів цього мінералу, а її родовища вважаються одними з найякісніших у Європі. До 2022 року Білорусь імпортувала з України практично всю необхідну сировину для своєї керамічної промисловості. Повномасштабне вторгнення РФ припинило ці поставки, проте, як з’ясувалося, не повністю. Документи, отримані білоруською опозиційною організацією BelPol і доступні Укрінформу, свідчать про те, що білоруські державні підприємства продовжують отримувати український каолін, але вже з тимчасово окупованих Росією територій Донецької області. Водночас, чиновники в Мінську вели переговори з Москвою про отримання контролю над українськими родовищами каоліну на Донеччині ще до їхньої фактичної окупації.
СИРОВИНА, БЕЗ ЯКОЇ ГАЛУЗЬ ЗУПИНЯЄТЬСЯ
Каолін є не просто одним з компонентів, а фундаментальною складовою у виробництві керамічної плитки, керамограніту та сантехнічної кераміки (унітази, умивальники тощо). Саме ця біла вогнетривка глина надає продукції ключових властивостей: білизни, міцності, щільності та термостійкості. Відсутність каоліну відповідної якості призводить до випуску сірої, крихкої, неконкурентоспроможної продукції, що, своєю чергою, веде до втрати ринків збуту та валютної виручки.
Цю залежність Білорусь відчула на собі після 2022 року. До початку повномасштабного вторгнення РФ, майже 90% потреб галузі в каоліні покривалися за рахунок імпорту з України. Білорусь не має власних промислових родовищ каоліну, і замінити українську сировину без шкоди для якості продукції неможливо.
Найбільше від цього постраждали провідні підприємства галузі. Мінський завод “Керамін” та ВАТ “Березабудматеріали” з Берестейської області зіткнулися з ризиком втрати якості виробництва та своїх позицій на зовнішніх ринках.
Рішення, яке знайшов Мінськ, було простим, але цинічним і незаконним: фактично продовжити використання українського каоліну, але тепер вже з територій, тимчасово окупованих Росією.
“Для білоруської керамічної галузі український каолін є основою конкурентоспроможності. Після 2022 року виник дефіцит, який неможливо було подолати власними ресурсами або альтернативним імпортом без зниження якості. Тому були розроблені обхідні шляхи постачання, зокрема з окупованих територій України”, – зазначив у коментарі Укрінформу офіційний представник BelPol Володимир Жигар.
ПОСТАЧАННЯ З ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ: ПРИНЦИП РОБОТИ СХЕМИ
Документи, отримані організацією, підтверджують функціонування налагодженої схеми постачання каоліну з тимчасово окупованих Росією територій Донецької області. Ключовим постачальником виступає ТОВ “Ніка Трейд Інвест”, зареєстроване в Донецьку.
Ця компанія, окрім своєї участі у вивезенні вугілля та зерна з окупованих територій, також займається видобутком каоліну з родовища “Біла Балка” у Волноваському районі. При цьому використовуються незаконно привласнені активи українських компаній ТОВ “Науково-виробниче підприємство Донбаснерудпром” та ТОВ “Донбаскераміка”.
Компанія відкрито декларує свою діяльність.
ТОВ “Ніка Трейд Інвест” організовує видобуток, переробку та оптовий продаж каоліну – як сировини, так і збагаченого – з родовища первинних каолінів “Біла Балка”. Це родовище, розташоване за два кілометри на захід від села Трудове Волноваського району Донецької області, виділяється високою якістю каоліну завдяки своєму хімічному та мінералогічному складу. Це дозволяє виробляти продукцію з різноманітними характеристиками, придатною для широкого спектру промислових застосувань. ТОВ “Ніка Трейд Інвест” також забезпечує логістичні послуги: доставка залізницею “на будь-яку станцію РФ та СНД” та автомобільним транспортом.
Згідно з документами, основним покупцем каоліну є білоруський “Керамін”. Це підприємство входить до числа найбільших виробників кераміки в країнах СНД та Східної Європи, виробляючи щорічно близько 18 мільйонів квадратних метрів плитки та понад 1,5 мільйона одиниць сантехнічної кераміки. Незважаючи на акціонерну форму власності, держава зберігає контрольний пакет акцій (понад 75%), адже сам Лукашенко у 2012 році підписав рішення про встановлення повного державного контролю над “Кераміном”.
“Наявні документи підтверджують, що постачання каоліну до Білорусі здійснювалися систематично, на договірній основі, зі стандартним пакетом первинних документів – рахунками-фактурами, накладними, залізничними заявками, сертифікатами якості. Це не просто тіньові операції – це відпрацьована комерційна схема, яка діє щонайменше з 2023 року і триває досі”, – заявив Жигар.
ТОВ “Ніка Трейд Інвест” виступає продавцем та відправником вантажу. Роль “юридичного посередника” виконує афілійована компанія ТОВ “Ніка”, зареєстрована в Ростові-на-Дону. Саме ця компанія є формальним покупцем за договором. Отримувачем є ВАТ “Керамін” (Мінськ). Логістика передбачає доставку залізницею зі станцій у Харцизьку та Волновасі на територію РФ, а звідти до РБ, на станцію Мінськ-Південний.
Масштаби поставок вражають. Лише одне з підтверджених залізничних відправлень до “Кераміну” 25 вересня 2023 року становило понад тисячу тонн, інші партії сягали сотень тонн кожна.
Ще одним покупцем “білої глини” у ТОВ “Ніка Трейд Інвест” є інший білоруський виробник керамічної плитки – ВАТ “Березабудматеріали” (бренд Beryoza Ceramica). Як і “Керамін”, це підприємство також є державним, незважаючи на свою акціонерну форму, – близько 98% акцій належить Республіці Білорусь.
Як свідчать наявні документи, партії збагаченого каоліну в біг-бегах перевозилися автомобільним транспортом на адресу ВАТ “Березабудматеріали” щонайменше з 2025 року. Згідно з рахунками-фактурами, постачання цьому білоруському підприємству здійснювалися безпосередньо – без участі ростовської компанії “Ніка”.
“За нашими оцінками, обсяг лише задокументованих поставок перевищує 600 мільйонів російських рублів (приблизно 7,5 мільйонів доларів США). І це лише та частина, яку вдалося перевірити. Реальні обсяги значно вищі, враховуючи системний і регулярний характер схеми”, – підкреслив представник BelPol.
МІНСЬК НЕ ЧЕКАВ: У 2023 РОЦІ ВЖЕ ДІЛИЛИ РОДОВИЩА, ЩЕ НЕ ЗАХОПЛЕНІ
Однак схема постачання – це лише частина картини. Паралельно білоруська сторона вела інституційну гру на значно вищому рівні.
Згідно з офіційним листом міністерства архітектури та будівництва РБ Олександру Лукашенку від 1 липня 2024 року, ще у 2023 році Мінськ розпочав переговори з РФ щодо передачі в оренду “Кераміну” родовищ вогнетривких глин у районі Дружківки Донецької області. Ці родовища належать українському підприємству ПрАТ “Веско” і на момент переговорів перебували під контролем України – як і залишаються досі.
Примітно, що в листі білоруського міністерства зазначено, що родовище разом з майновим комплексом у Дружківці “раніше належало” ПрАТ “Веско”.
Це означає, що білоруські чиновники, діючи за дорученням Лукашенка, планували розподіл українських надр, які Росія ще навіть не змогла захопити, і, очевидно, розраховували на швидке їхнє захоплення.
До цього процесу були залучені міністерство промисловості та торгівлі РФ, так звані органи управління “ДНР” та російський “Фонд розвитку територій”. Однак у 2023 році Росія відповіла Мінську, що розгляд зазначеного питання “визнано передчасним через перебування майнового комплексу на непідконтрольній (окупованій) території”, тобто прямо вказавши: Дружківку ще не захопили, тому зарано.
Ця відмова не зупинила білоруську сторону. У квітні 2024 року, після нових доручень Лукашенка, “Керамін” підготував новий пакет документів “із клопотанням про передачу в оренду майнового комплексу”, незважаючи на те, що Дружківка досі залишається під контролем України. Однак за результатами консультацій з “Фондом розвитку територій” було отримано аналогічну відповідь: у разі офіційного подання клопотання, на нього буде надано негативну відповідь “з аналогічних причин відмови, отриманої у 2023 році”.
Проте навіть це не стало перешкодою для чиновників у Мінську. Для просування справи 3 травня 2024 року на ім’я гендиректора “Фонду розвитку територій” Шагіахметова І.І. було направлено запит про організацію спільної зустрічі, копію якого надіслали до посольства РБ у РФ. Проте “Фонд” відмовив у зустрічі, зазначивши недоцільність її проведення – “з боку російських компаній спостерігається підвищений інтерес” до цього об’єкта, і він буде переданий в управління “у рамках відкритого конкурсу”. Інший порядок можливий лише за домовленістю на урядовому рівні.
Мінськ не відступив. За підсумками додаткових консультацій з білоруським посольством було ухвалено рішення підготувати звернення білоруського уряду до уряду РФ. У листі прямо зазначено: “Робота щодо досягнення домовленостей про розроблення родовища білопальної глини (каоліну) в Російській Федерації Мінбудархітектури буде продовжена”.
“Цей офіційний лист є надзвичайно промовистим документом. Він фіксує, що на рівні міністерства та особисто Лукашенка Білорусь вела цілеспрямовану роботу для отримання контролю над українськими родовищами, очікуючи на їхню майбутню окупацію. Це не комерційна ініціатива бізнесу, а державна стратегія розподілу захопленого”, – зазначив Жигар.
СИСТЕМА, А НЕ ЕПІЗОДИ
Аналіз документів свідчить, що після 2022 року білоруській керамічній галузі вдалося адаптуватися до припинення поставок каоліну з України шляхом інтеграції у схеми використання ресурсів з окупованих Росією українських територій. При цьому йдеться не про окремі комерційні випадки, а про цілісну та скоординовану модель.
Паралельно на державному рівні триває робота для закріплення довгострокового доступу до українських родовищ, розраховуючи на їхню майбутню окупацію Росією. У процесі задіяні як ключові підприємства, так і профільне міністерство, і сам Лукашенко.
Все це відбувається на тлі санкційного тиску на білоруську керамічну галузь з боку ЄС і США. Використання сировини з окупованих українських територій лише посилює ці ризики та ставить під сумнів надійність “Кераміну” та ВАТ “Березабудматеріали” як торгових партнерів для будь-якої компанії, що дотримується санкційних вимог.
“Кожен міжнародний партнер або покупець продукції цих підприємств має усвідомлювати: вона виготовлена із сировини, видобутої на окупованій українській землі. Це не просто репутаційний ризик – це питання відповідності санкційному законодавству”, – наголосив офіційний представник BelPol Володимир Жигар.
Василь Короткий, Берлін
Перше фото: Андрющенко Time