Звичайний павутинний кліщ — актуальна загроза посівам сої — журнал Пропозиція

Вагомим фактором зниження продуктивності рослин сої є шкідники. Останніми роками за сприятливих умов відмічено особливо інтенсивне розмноження в агроценозі сої звичайного павутинного кліща, втрати врожаю від якого можуть сягати 60 %.

Звичайний павутинний кліщ (Tetranychus urticae Коch., Т. telarius L.), родина Павутинні кліщі (Tetranychidae), ряд Акариформні (Acariformes). Кліщі завдовжки 0,3–0,4 мм, з чотирма парами ніг (личинки — з трьома), сірувато-зелені, з темними плямами по обидва боки, а перед зимівлею — оранжево-червоні.  Тіло зверху вкрите щетинками, розташованими в чотири  ряди. Кліщі заселяють переважно нижній бік листків, де живуть у павутині. Живляться соком рослин, проколюючи епідерміс листка, на якому з’являються спочатку світло-зелені плями, які зливаються й утворюють знебарвлені ділянки (мармуровість). При цьому збільшується випаровування води, відбувається втрата хлорофілу та порушення функцій листкового апарату. Рослини відстають у рості, листки передчасно засихають та обпадають, зменшується маса насіння, гинуть стебла.

Із року в рік заселення рослин сої павутинним кліщем відмічається в різні фази розвитку: від бутонізації — у Степу, гілкування — цвітіння — в Лісостепу до дозрівання — в усіх зонах соєсіяння. Швидкому заселенню посівів сої павутинним кліщем, як правило, сприяє підвищена температура повітря протягом усього періоду вегетації.

Біологічні особливості. Перші особини павутинного кліща з’являються на початку червня за середньодобової температури повітря 20°С. Самиці відразу відкладають яйця (період відкладання — до 14 днів), ембріональний розвиток яких становить у середньому п’ять-шість днів. Одна самиця 1–5-ї генерації здатна відкласти в середньому 40 яєць. Починаючи з 6-ї генерації, плодовитість різко зростає і може сягати 100 шт.

З останніх виходять личинки завдовжки 0,14 мм, з трьома парами ніг, напівкулястої форми, сіро-зеленого кольору. Линяючи, вони перетворюються на німф, що мають чотири пари ніг, тіло сіро-зеленого кольору з двома темними плямами з боків. Розвиток личинок та німф триває в середньому 10 діб. Німфи два рази линяють і перетворюються на дорослих особин. Дослідниками встановлено, що віковий склад популяції кліща становить 66% яєць, 26 — статевонезрілих стадій і 8 % імаго.

У середньому розвиток однієї генерації триває 12 днів, а за вегетаційний період їх можна спостерігати понад 10. На початку вересня, за відсутності кормової бази, самиці впадають у діапаузу та відходять на зимівлю.

Оптимальними умовами для розвитку павутинного кліща є середньодобова температура 22…29 °С та відносна вологість повітря до 60 %, що збігається з фазами розвитку сої цвітіння – формування бобів. За таких умов спостерігається збільшення плодючості самиць та кількості заселених рослин, що зумовлено метаболічними процесами рослин в агроценозі, які викликані відтоком поживних речовин із листків до бобів. Пік чисельності шкідника в цей період сягає 65,7 екз./листок, при цьому зафіксовано 100%-ве заселення кліщем.

Облік чисельності та заселеності шкідником необхідно проводити за допомогою маршрутних обстежень та огляду пробних рослин. Маршрутні обстеження починають навесні на початку вегетації сої та проводять раз у сім днів до кінця сезону. При цьому до утворення шести справжніх листків культури необхідно оглядати по 10 рослин рендомізовано в трикратній повторності. Оскільки протягом вегетації відбувається переміщення павутинного кліща з листків нижнього ярусу на молодші — верхнього, для визначення щільності популяції в фази цвітіння і дозрівання бобів слід проводити огляд листя нижнього, середнього і верхнього ярусів на трьох рослинах у 10 місцях та відбирати проби переважно з верхніх частин рослин. Економічний поріг шкідливості звичайного павутинного кліща на посівах сої становить 5 екз./листок, або заселеність 10% рослин.

Збільшення виробництва зерна сої залежить від ефективності інтегрованої системи захисту посівів та пошкодження їх фітофагами, які значною мірою знижують урожай та його якість.

Модифікована шкала оцінювання заселеності сої павутинним кліщем

Інтегрована система захисту посівів від фітофагів розробляється з урахуванням видового складу та ґрунтово-кліматичних умов. Така система включає облік чисельності шкідників, розробку економічних порогів шкідливості, виведення та використання стійких сортів, сівбу допоміжних культур для резервування ентомофагів, своєчасне застосування інсектицидів у мінімальних нормах витрати. Вона ґрунтується на вивченні циклів розвитку шкідників та умов, які визначають їхню чисельність та шкідливість.

Сучасна система захисту повинна поєднувати агротехнічний, біологічний та хімічний методи. Її мета – не повне знищення шкідливих видів, а регулювання їхньої чисельності до економічно невідчутного та екологічно безпечного рівнів.

Агротехнічний метод регулювання чисельності фітофага. Агротехнічний метод захисту рослин традиційно відноситься до фундаментальних способів взаємодії в агроекосистемах. Його застосування сприяє підвищенню ефективності інших заходів захисту, забезпечує раціональне поєднання їх із охороною навколишнього середовища. У загальній інтегрованій технології захисту рослин агротехнічний метод є її екологічною основою.

Шкідливі організми тісно пов’язані з самою рослиною і технологією її вирощування. Усі зміни середовища, зумовлені обробітком ґрунту, строками сівби, нормами висіву насіння, застосуванням комплексного мінерального живлення, строками збирання врожаю та іншими елементами, суттєво впливають на поведінку, розвиток, розмноження та поширення шкідливих видів комах.

Агротехнічними прийомами можна змінювати умови живлення рослин, температуру й вологість повітря і ґрунту, тобто основні чинники розвитку рослини, та їхню толерантність до пошкоджень, одночасно впливаючи і на розвиток шкідливих комах. На динаміку чисельності фітофагів впливає не лише ступінь насиченості сівозміни тією чи іншою культурою, а й біологічні особливості попередника.

Чисельність павутинного кліща знижується за знищення бур’янів на краях полів, при цьому найкращим варіантом залишається їхнє заорювання. Встановлено, що на полях з весняною оранкою шкідливість павутинного кліща суттєво зростає порівняно із зяблевим обробітком.

Змінюючи строки сівби, можна змінити синхронність розвитку пошкодженої рослини та шкідника, зменшуючи тим самим відсоток втрат врожаю. Ранні строки посіву, а також висів скоростиглих сортів зменшують шкідливість фітофагів. За сівби в оптимальні терміни (коли температура на глибині загортання насіння становить 14…16 °С) сходи з’являються одночасно протягом п’яти-шести днів, що дає можливість рослинам стати стійкими до моменту появи шкідників. Як свідчать результати досліджень науковців, оптимально ранні строки сівби в поєднанні з оптимальною нормою висіву та прийомами для початкового росту рослин дали змогу зменшити чисельність шкідників у два-три рази. Можливість зниження рівня заселеності сої різними фітофагами під впливом строків сівби є одним із значних резервів захисту врожаю — таким чином можна досягти незбігання у часі найпривабливішої для живлення шкідника фази розвитку рослини.

Істотний вплив на заселеність посівів сої членистоногими та їхню шкідливість має густота стояння рослин і ширина міжрядь. Це пов’язано з тим, що для розвитку фітофага всередині стеблостою формується певний мікроклімат. У широкорядних посівах рослини краще провітрюються, знижується відносна вологість приземного шару повітря, що створює несприятливі умови для розмноження і розселення шкідників.

Отже, за допомогою агротехнічних заходів можна створити несприятливі умови для розвитку та розмноження шкідливих видів і водночас сприятливі — для розвитку культурних рослин та корисних видів — ентомофагів. Здебільшого метод не потребує спеціальних витрат, оскільки ґрунтується на прийомах вирощування культури.

Також суттєво впливають на заселення фітофагами засміченість посівів сої і попередники. На забур’янених ділянках комахи заселяють насамперед рослини сої і, знаходячи на ній оптимальні умови для розмноження, можуть створювати значну загрозу посівам. Розвиток павутинного кліща зафіксовано на різноманітних бур’янах, що належать до багатьох ботанічних родин (Складноцвіті, Злакові, Мар’єві, Зонтичні та ін.).

Біологічний метод регулювання чисельності фітофага. Біотичний опір середовища, складовою якого є ентомофаги та збудники хвороб шкідників, відіграє велику роль в обмеженні їхнього розмноження. Завдяки йому чисельність багатьох видів комах, що живляться на рослинах, не досягає того рівня, за якого вони можуть завдавати істотної шкоди.

Як показали результати досліджень, ентомофаги не спроможні стримувати розмноження фітофагів і знижувати їхню кількість до рівня ЕПШ. Але вони можуть певною мірою загальмувати ріст чисельності популяції хазяїна (жертви) в цій або наступних генераціях. Тому пропонується під час прийняття рішення щодо проведення хімічних обробок посівів враховувати результати обліків не тільки фітофагів, а й ентомофагів у певний період онтогенезу рослин, визначити їхнє співвідношення.

Обмеження чисельності звичайного павутинного кліща відбувається за наявності в агроценозі фітофага Phytoseiulus persimilis. Добова потреба хижака становить 5 імаго або 20 німф і яєць. У період яйцекладки потреба самиць у харчуванні зростає.

Хижак Amblyseius longispinosus також активно пригнічує чисельність тетрахінових кліщів, знищуючи жертву протягом 9–15 діб за первісного співвідношення хижак:жертва – 1:1, 1:2, 1:3 і 1:4. Регулююча роль Amblyseius longispinosus ефективна за співвідношення хижак:жертва – 1:10 (Петрова, Храмєєва, 1989). Запліднена самка Amblyseius califomicus ефективно знижує щільність популяції павутинного кліща, що складається з 68% яєць, порівняно з контролем, на 78% за 13 діб. Також надає перевагу щодо передімагінальних стадій жертви, навіть коли останні і не переважають у популяції. У числі акарифагів павутинного кліща в США вказуються кліщі: Galendromus longipilis, Neoseiulus fallacis, Phytoseiulus macropilis, Proprioseiopsis temperellus. Відмічено, що однією з важливих груп, які здійснюють природній контроль чисельності шкідників, є патогени. Наприклад, акарипатогенний гриб Hirsutella kirchneri спричинює загибель 96,5 % особин павутинного кліща. Оптимальна температура для росту і спороношення становить 25 °С. Загибель кліщів відмічено на другу-третю добу після зараження.

Отже, паразитичні комахи, хижаки, а також патогенні мікроорганізми – важливі біотичні чинники регулювання чисельності кліщів. Збільшення їхньої кількості, як правило, приводить до активного втручання біологічних агентів соєвого агроценозу, в результаті чого відбувається зниження чисельності фітофагів.

Хімічний метод регулювання чисельності фітофага. Враховуючи те, що домінантні види ентомокомплексу соєвого поля (зокрема звичайний павутинний кліщ) недостатньо контролюються агротехнічними прийомами та біоагентами, а сучасні технології вирощування культури створюють додаткові передумови для розмноження і прояву їхньої шкідливості, стає практично невідворотним широке застосування хімічного методу. Оскільки наразі цей метод є основним у захисті рослин, однією з актуальних проблем є його удосконалення шляхом пошуку ефективних інсектицидів із нових класів хімічних сполук, біопрепаратів, препаративних форм, технологій їхнього застосування в інтегрованій системі захисту сої від шкідників.

Препарати, дозволені до використання в Україні для захисту сої проти звичайного павутинного кліща

Застосування інсектицидів і акарицидів забезпечує три основні ефекти на популяції кліщів: зміну чисельності, розвиток резистентності і генетичну дестабілізацію. Остання розвивається як результат стресової реакції популяції на вплив високотоксичних інсектицидів. При цьому значно зростає популяційна мінливість. Таким чином, застосування інсектицидів прискорює мікроеволюційні процеси. Оскільки лише незначна частина особин у популяції отримує смертельну дозу, то застосування будь-яких інсектицидів завжди стимулює прискорення процесів мікроеволюції, спрямованих на розвиток резистентності. За відсутності в господарствах широкого асортименту акарицидів найраціональнішими діями для запобігання і подолання резистентності є точна ідентифікація видового складу кліщів і встановлення рівня резистентності популяцій кліщів до препаратів, що застосовувались. Стратегія запобігання розвитку резистентності повинна ґрунтуватись на підходах, які максимально сприяють зниженню токсичного навантаження на агроценози за збереження ефективності захисних заходів на рівні ЕПШ: зміна препарата, що втрачає ефективність, на більш токсичний; застосування сумішей препаратів; упровадження схем чергування токсикантів різного механізму дії; перехід на альтернативні методи захисту (імунологічний, біологічний, агротехнічний і т.д.).

В. Березовська-Бригас, канд. с.-г. наук, Інститут захисту рослин НААН

Джерело: propozitsiya.com