Коли Нобелівський лауреат з економіки Даніель Канеман писав про «когнітивну втому», він мав на увазі не лише навантаження мозку, а й те, як непомітні чинники підточують мотивацію.
В офісах це виявляється особливо яскраво: люди начебто отримують бонуси, кар'єрні перспективи позначені, але інтерес до роботи зникає. Чому?
Перша причина – невидима бюрократія. Не та, що у вигляді звітів та печаток, а внутрішня, корпоративна. Дослідження, опубліковане в журналі “Управління персоналом та інтелектуальними ресурсами в Росії” показує: співробітники втрачають залученість, коли правила всередині компанії стають самоціллю.
Людина приходить працювати, а виявляється, що її цінують не за результат, а за вміння правильно заповнити форму. Це руйнує відчуття сенсу.
Економіст Джон Мейнард Кейнс ще минулого століття попереджав: якщо система починає обслуговувати сама себе, вона неминуче пожирає енергію людей.
Друга причина – розмита справедливість. HR відділи люблять говорити про «прозорість», але рідко визнають, що саме нерівномірний розподіл уваги та визнання демотивує сильніше за гроші. Співробітники швидше втрачають інтерес, коли бачать, що зусилля колег оцінюються за різними мірками.
Один отримує похвалу за мінімальний результат, інший – тишу у відповідь на надзусилля. Це не просто образа, це підрив базового почуття справедливості, про яке писав АдамСміт у «Теорії моральних почуттів».
Третя причина – втрата автономії. Науковий форум Тверського університету зазначає: навіть за високої зарплати люди йдуть, якщо їх позбавляють права приймати рішення.
Коли кожна дія контролюється, зникає відчуття особистої відповідальності та свободи. Психологи називають це «вивченою безпорадністю».
У бізнес контексті це виглядає так: співробітник перестає пропонувати ідеї, бо знає — рішення все одно ухвалить хтось зверху. У результаті компанія втрачає як мотивацію людей, а й інноваційний потенціал.
Що із цим робити? Відповідь проста, але неприємна для HR. Потрібно визнати, що мотивація — це не лише гроші та кар'єрні сходи. Це ще й атмосфера справедливості, відчуття свободи та повага до часу співробітників.
Економіст Герберт Саймон писав, що “організації живуть не правилами, а увагою”. Якщо увага керівництва зосереджена на формальності, люди йдуть в апатію.
Саме тому розмову про демотивацію не можна зводити до банальних «підвищимо зарплатню» або «дамо бонус». Справжня робота починається там, де HR перестає мовчати про незручні речі.
Висновок: співробітники втрачають інтерес не тому, що вони «ліниві» або «перегоріли». Їх демотивують приховані механізми – бюрократія, несправедливість та позбавлення автономії. І доки компанії не навчаться чесно визнавати ці фактори, ніякі тренінги з мотивації не допоможуть.
Читайте також
- Стало відомо, кому в Мінську найбільше платять: дані Головного статистичного управління столиці
- Євро 2026: чи стане валюта аутсайдером чи здійснить несподіване повернення? Розкладаємо по поличках
