Якщо в 1980-х роках запитати будь-яку людину про відеомагнітофони, вона напевно назвала б JVC. Компанія, яка подарувала світові формат VHS, була синонімом домашнього відео та одним із лідерів споживчої електроніки. Відеомагнітофони, телевізори, аудіотехніка — продукція JVC заповнювала полиці магазинів і будинки споживачів по всьому світу, інформує Ukr.Media.
Однак сьогодні від колишньої величі залишилася лише назва. Але як і чому це сталося?
Як американська компанія перетворилася на японського технологічного гіганта
Історія компанії JVC почалася не в Японії, а в Америці. Там у далекому 1901 році в американському штаті Нью-Джерсі з'явилася компанія Victor Talking Machine Company, яка стала найбільшим виробником звукозаписувального обладнання. Її символом був допитливий фокстер'єр Ніппер, який схилив голову перед грамофоном — цей знаменитий логотип "His Master's Voice" знайомий багатьом і досі.
У 1927 році американська компанія вирішила знизити виробничі витрати, перенісши частину виробництва за межі США. Вибір припав на Японію — в ті часи країну, що розвивається, з низькими податками і дешевою, але працьовитою робочою силою. Так і з'явилася Victor Company of Japan. Однак американці підійшли до справи з розумом: вони поставили на чолі японського підрозділу досвідченого менеджера Бена Гарднера і встановили гідні зарплати. Це дозволило залучити найкращих фахівців країни.
Всього через два роки Victor Talking Machine Company була повністю куплена Radio Corporation of America (RCA). Японський підрозділ автоматично перейшов під контроль компанії і швидко довів свою ефективність. До 1930 року в Йокогамі вже працював повноцінний завод, що випускав аудіопрогравачі та грамплатівки. Успіх не змусив себе чекати — продукція користувалася високим попитом, а прибуток дозволяв розвивати нові напрямки. У 1932 році компанія освоїла виробництво радіоприймачів, а до 1937 року інженери створили власну модель супергетеродинного радіоприймача.
Вінцем досягнень цього періоду став випуск прототипу першого японського телевізора у 1939 році. Однак усі плани зруйнувала війна.
Воєнні та післявоєнні роки
З початком війни між Японією і Китаєм доля компанії різко змінилася. RCA не бажала зберігати зв'язки з японським підрозділом і відмовилася від нього. Управління перейшло до одного з п'ятнадцяти могутніх дзайбацу — сімейних конгломератів Японії. Незабаром компанія перейшла під контроль Tokyo Electric, яка пізніше перетворилася на відому сьогодні Toshiba.
У 1943 році, коли Японія перебувала вже у стані війни зі США, компанія змінила свою американську назву Victor на Nippon Onkyo Company (що забавно, це ніяк не пов'язано з сучасною компанією Onkyo — слово просто означає "звуковий резонанс" японською). Заводи JVC перейшли на випуск військової радіоапаратури, що, втім, зіграло з ними злий жарт — вони потрапили до списку пріоритетних цілей для бомбардувань союзників. До кінця війни від виробничих потужностей залишилися лише руїни.
Після війни компанія, перейменована на Japan Victor Company (JVC), отримала шанс на відродження. До неї приєднався чоловік, якого називали "батьком телебачення" — доктор Кендзіро Такаянагі. Саме він ще в 1926 році першим у світі отримав зображення за допомогою електронно-променевої трубки. Цей талановитий інженер відіграв ключову роль у розвитку телевізійних технологій компанії.
Однак фінансове становище залишалося критичним. Industrial Bank of Japan, який став власником JVC, безуспішно намагався знайти покупців — звертався і до Toshiba, і до американської RCA, але отримував відмови. У зруйнованій війною Японії катастрофічно не вистачало коштів для погашення боргів і підтримки виробництва. Порятунок прийшов несподівано — компанію придбала Matsushita, відома сьогодні як Panasonic. Це рішення відкрило нову главу в історії JVC.
До 1953 року економічна ситуація покращилася настільки, що JVC не тільки відновила виробництво грамплатівок формату LP, а й випустила свій перший серійний телевізор. Компанія стрімко розширювала асортимент: у 1957 році представила першу повноцінну стереосистему, а до кінця 1950-х налагодила виробництво музичних інструментів і котушкових магнітофонів.
1956 рік став знаковим для індустрії — американська компанія Ampex представила перший у світі відеомагнітофон VR-1000.
Японські компанії швидко оцінили перспективність цього напрямку. JVC, Matsushita і Toshiba об'єднали зусилля, і через три роки представили свій перший відеомагнітофон. Він вийшов помітно компактнішим за американський аналог і перевершував його за якістю запису. В основу розробки лягла революційна двоголова система спірального сканування, створена інженерами JVC. Щоправда, перша модель відеомагнітофона все ще була розміром з невелику кімнату і підходила тільки для телевізійних студій.
Під керівництвом Такаянагі в 1958 році також з'явився перший кольоровий японський телевізор. Цей період став поворотним в історії компанії. JVC не тільки відновила виробництво, а й заклала фундамент для майбутніх інновацій. Співпраця з іншими японськими виробниками електроніки дозволила компанії накопичити безцінний досвід, який в наступному десятилітті допоможе зробити революцію у світі електроніки.
Ера технологічного прориву
На початку 1960-х років JVC створила бренд Nivico (Nippon Victor Corporation) для лінійки консольних телевізорів і стереосистем. З 1966 року компанія почала виробництво графічних еквалайзерів, розширюючи свою присутність на ринку аудіотехніки.
Справжнім проривом стала розробка компанією Sony касетного відеоформату U-matic наприкінці 1960-х. Перед його випуском на ринок Sony, JVC та Matsushita домовились про створення єдиного стандарту, щоб уникнути конкуренції несумісних систем.
1970 рік подарував світові один з найнезвичайніших винаходів JVC — телевізор "Videosphere". Натхненний епохою космічних подорожей і фільмом "2001: Космічна одіссея", цей портативний телевізор у формі шолома астронавта став справжнім хітом. Його популярність пояснювалася не тільки футуристичним дизайном, а й практичністю.
У тому ж році JVC розробила систему CD-4 — квадрофонічну систему для вінілових платівок. Хоча вона вважалася найкращою серед подібних розробок, комерційного успіху не отримала.
У 1975 році компанія представила модель 3050 — першу у світі портативну радіолу з батарейним живленням і вбудованим тридюймовим чорно-білим телевізором. Роком пізніше з'явилася вдосконалена модель 3060 з доданим касетним магнітофоном — так народилася перша магнітола, що об'єднала радіо, касетний плеєр і телевізор.
Епоха VHS
Але найважливішим досягненням цього періоду стала розробка формату VHS. Інженери JVC Юма Ширайші і Шизуо Такано почали роботу над проєктом, створивши спеціальну матрицю цілей для домашнього пристрою відеозапису. Однак незабаром японська індустрія комерційного відеозапису зіткнулася з фінансовою кризою. JVC скоротила бюджети, реструктуризувала відеопідрозділ і офіційно закрила проєкт VHS. Але Такано і Ширайші не здалися — вони продовжували працювати над проєктом і до 1973 року створили перший функціональний прототип HR-3300.
Перший серійний відеомагнітофон HR-3300 був представлений 9 вересня 1976 року в токійському готелі Okura. Пристрій мав дві великі поворотні ручки для налаштування VHF і UHF, окремі антенні входи і виходи, роз'єми для композитного відео. Важливою особливістю став електронний таймер, що дозволяв програмувати запис однієї події на термін до 24 годин.
Однак історія формату VHS почалася в драматичний момент, коли Sony вже домінувала на ринку зі своїм форматом Betamax, випущеним роком раніше. На перший погляд, Betamax мав переваги: касети були компактнішими, а якість зображення трохи кращою. Але у нього був істотний недолік — менша тривалість запису.
Інженер Сидзуо Такано, керівник групи розробників VHS, ухвалив несподіване і сміливе рішення — він запропонував безкоштовно поділитися технологією з іншими виробниками. Цей крок виявився геніальним: компанії одна за одною почали випускати відеомагнітофони стандарту VHS. Matsushita (материнська компанія JVC) першою підтримала формат, відмовившись від свого власного стандарту VX.
До 1984 року результат "війни форматів" став очевидний: сорок компаній використовували формат VHS, в той час як Betamax підтримували тільки дванадцять. У 1988 році Sony визнала поразку і почала виробництво відеомагнітофонів VHS. За наступні роки було продано понад 900 мільйонів відеомагнітофонів цього формату.
Розвиток інших напрямків
Паралельно з розвитком VHS компанія активно розвивала й інші напрямки. У 1978 році JVC представила першу в світі двокасетну деку з підтримкою поліпшеної плівки type II, створила першу портативну VHS-систему і систему телевізійного прийому Multiplex. У тому ж році з'явився культовий бумбокс RC-550 "El Diablo", чий масивний дизайн і потужний 25-сантиметровий динамік визначили вигляд цілого покоління переносних магнітол.
У 1980-х JVC перетворилася на одного з найбільших міжнародних виробників аудіо- та відеоапаратури. Компанія намагалася конкурувати з Sony Walkman, випустивши в 1982 році лінійку інноваційних плеєрів, включаючи модель CQ-F22K з унікальним знімним радіоблоком, але ці продукти не змогли завоювати ринок.
У 1981 році JVC зробила революцію у світі аудіотехніки, представивши лінійку касетних дек з прямим приводом. Флагманська модель DD-9 забезпечувала неперевершену стабільність відтворення.
У 1982 році з'явився компактний формат VHS-C для відеокамер, а в 1986 році компанія представила найменшу на той момент відеокамеру GR-C7.
У тому ж році JVC спробувала себе на ринку домашніх комп'ютерів з моделлю HC-95 стандарту MSX, оснащеною двома процесорами, але цей експеримент успіху не мав.
1987 року JVC продовжувала вдосконалювати технологію VHS, представивши низку поліпшених форматів. Був розроблений стандарт S-VHS з поліпшеною якістю зображення, з'явилися компактні касети VHS-C для відеокамер і формат W-VHS, що дозволяв записувати аналогове відео високої чіткості. Пізніше був представлений Digital-VHS (D-VHS) для цифрового відеозапису.
Можливості VHS-технології виявилися затребувані і в професійній сфері. Формат використовувався у 8-доріжкових цифрових аудіорекордерах для музичної індустрії завдяки здатності зберігати великі обсяги даних.
Коли світ почав переходити на дискові формати відео, такі як DVD, JVC продовжувала розвивати технології на базі VHS. Компанія вдосконалила D-VHS до формату D-Theater, що пропонував більш високу якість відео. Однак ці розробки не набули широкого поширення: більшість споживачів не мали телевізорів високої чіткості, а диски були зручніші у використанні. Навіть формат S-VHS не отримав масового визнання — користувачі віддавали перевагу стандартним VHS-відеомагнітофонам, часто використовуючи режим тривалого запису зі зниженою якістю, поки не перейшли на DVD-плеєри і цифрові відеорекордери.
Цифрова епоха і захід легенди
У 1990-ті роки JVC активно освоювала цифрові технології. До 2000 року компанія розробила систему Dynamic Drum, формат Super VHS ET і професійний формат Digital-S. Одночасно JVC почала освоювати ринок цифрового телебачення в США, випустивши цифровий супутниковий приймач з функцією запису цифрового потоку. Компанія представила лінійку продуктів Super Digifine, для якої дизайн автомобільної аудіотехніки розробляв знаменитий Джорджетто Джуджаро. У 1990 році почалося виробництво караоке-систем CD+G Karaoke, а в 1992 році з'явилася система Digital Vision.
1995 рік став знаковим — JVC представила першу в світі кишенькову відеокамеру GR-DV1.
Компанія продовжувала розвивати відеотехнології: в 1993 році були розроблені проєктор ILA і формат W-VHS для телебачення високої чіткості (HDTV), а в 2003 році з'явилася перша HD-відеокамера GR-HD1.
На початку 2000-х JVC здійснила несподіваний прорив в області акустики. У 2003 році компанія представила стереосистему EX-A1 — першу з динаміками з дерева. Технологія отримала назву Wood Cone, а вирішення проблеми штампування примхливого матеріалу прийшло з несподіваного джерела — японської кухні, де використовували техніку замочування в саке.
Однак за технологічними успіхами ховалися серйозні фінансові проблеми. У період з 1991 по 1995 рік компанія скоротила 4000 робочих місць. Бюджети на дослідження і розробки постійно урізалися. Багато інноваційних проєктів застарівали ще до виходу на ринок, приносячи компанії збитки.
До 2001 року ситуація стала критичною — JVC забезпечувала лише 7% продажів материнської компанії Matsushita. Спроби вийти на ринок персональних комп'ютерів не принесли успіху, і компанія скоротила ще 3500 робочих місць. У 2007 році Matsushita Electric ввела зовнішнє управління в JVC. Проведений аудит показав, що навіть нові інвестиції вже не могли врятувати компанію.
У результаті JVC була продана компанії Kenwood, яка залишила собі виробництво акустики та автомагнітол, закривши більшість інших напрямків. Виробничі потужності були розпродані, а права на використання бренду JVC для різних категорій продукції почали передаватися іншим компаніям. Зараз можна зустріти чайники, мікрохвильовки, блендери, зволожувачі повітря і пилососи JVC.
Особливо показова доля телевізійного напрямку. У різний час права на виробництво телевізорів JVC отримували різні компанії. AmTRAN Video Corporation виробляла телевізори для північноамериканського ринку до 2018 року, після чого ліцензія перейшла до китайської Shenzhen MTC. На європейському ринку телевізори під брендом JVC виробляли компанії Dixons Carphone і турецький концерн Vestel, а в Індії з 2019 року ці права належать Viera Group.
Джерело: ukr.media
