Бійся зробити рішучий вчинок і перетворити своє буття, вважаючи, що момент уже упущений? У 49 років наш герой покинув роботу й став учнем. Тепер, після чотирьох років, він здобув диплом правника, про котрий мріяв усе життя. Його оповідь демонструє, що ніколи не пізно почати жити справжнім життям.
Моя сестра вичитала в газеті анонс, що нотаріусу конче потрібен асистент, котрий здатен швидко друкувати не дивлячись на клавіатуру. І подзвонила мені: «Ти гарно друкуєш і завжди бажав займатися юриспруденцією. Спробуй, а що, як це твій шанс!». Я дійсно з юнацтва прагнув стати юристом, але ось так, зненацька, майже у 50 років відійти від шляху, яким ішов більшу частину існування… Це було дуже незвично, і мені було моторошно.
За фахом я хімік, але ще під час навчання в університеті почав трудитися в сфері забезпечення. Ця діяльність годувала мене, була не надто захопливою, але давала змогу існувати за гнучким графіком. Постачальники були необхідні всюди, а мені була потреба трудитися якомога ближче до дому — я доглядав за батьками, котрі довго й тяжко хворіли…
Після 40 років, уже втративши матір, а потім і батька, я вперше замислився над тим, що міг би змінити працю, а можливо, й здобути іншу освіту. У мене вперше виник вільний час для себе, і я фантазував, будував плани. Але щоб зробити юриспруденцію своєю професією, ще й прийти просто з вулиці до нотаріальної установи й сказати: «Я бажаю працювати у вас», — я навіть уявити цього не міг. Адже для такої роботи потрібен диплом юридичного факультету, треба бути залученим у це професійне коло з юності…
Здійснити рішучий крок перешкоджали і вагання у власних можливостях, і боязнь, що у мої роки я виглядатиму кумедно й жалюгідно як новачок.
Проте, все сталося саме так: я, 49-річний чоловік, щойно переніс декілька операцій на суглобах, ще й з тростиною, прийшов до нотаріуса й промовив: «Вам потрібен помічник? Візьміть мене! Я вмію друкувати не дивлячись на клавіатуру всіма пальцями, я не юрист, але зумів самостійно виграти арбітражний суд у суперечці з банком, де згорів мій внесок. І я добре знаю закони».
Я почував себе впевнено й зовсім не нервував. У мене не було високих вимог щодо оплати, і я відверто сказав: «Готовий почати працювати в цій діяльності майже за будь-які кошти…». Мій майбутній керівник спокійно вислухав мене й попросив виконати тестове завдання — надрукувати невеликий текст. А потім запросив на роботу, промовивши: «Ваша зарплата — мінімальна, зможете проявити себе — вона збільшуватиметься». Наступного дня я став помічником нотаріуса.
Я був радий. Тривалий час у мене було подвійне існування: на службі я займався обліком матеріальних цінностей, а весь вільний час витрачав на вивчення законів, а перед сном перечитував Цивільний кодекс. Причиною такого палкого інтересу до права було те, що я багато років вів боротьбу з бюрократією чиновників.
Моє захоплення розпочалося з невдалого візиту до нотаріуса — під час оформлення справи про спадок він відмовився враховувати пільги, котрі мав мій батько. Я розгнівався, вивчив закон, і правда виявилася на моєму боці. Тоді я склав обґрунтовану скаргу, і аргументи подіяли. Нотаріус зателефонував, вибачився за те, що не розібрався в ситуації… Зрештою, ми навіть потоваришували. Він виявився дуже обізнаним юристом.
Цей випадок мене надихнув. Я почав допомагати друзям і колегам: складав для них позовні заяви, перевіряв тексти угод… І ясно усвідомлював, що чимало посадовців безсоромно користуються нашою юридичною безграмотністю. Перемогти їх можливо їхньою ж зброєю — слід лише не лінуватися, уважно вивчати закони, знаходити роз’яснення суперечливих положень і, головне, грамотно й чітко викладати обставини справи на папері.
Несподівано для себе я почав отримувати насолоду від цієї боротьби. Відстоюючи права інших людей, захищаючи їх від несправедливості, я відчував гордість, коли вдавалося виграти справу, довести чиновнику, що нікого не можна "відфутболювати", заплутавши голову незрозумілою абракадаброю з юридичних термінів. І ось тепер, у нотаріальній конторі, я почав заглиблюватися в роботу юрисконсульта.
Передплатив електронне оновлення законодавчої бази, систематизував нормативно-правові акти з різних галузей цивільного права. Багато читав спеціалізовану літературу. І все чіткіше розумів, що бути юристом-аматором і юристом-професіоналом — це не одне й те саме. Мені бракувало системності знань, розуміння основ права, а головне — без диплома юриста про будь-яке підвищення не могло бути й мови.
Керівник, котрий завжди підтримував мій ентузіазм, усе частіше говорив, що мені потрібно здобути юридичну освіту. Але ще рік минув, перш ніж я наважився вступити до юридичного інституту. Лисий, немолодий чоловік — як я сяду за одну парту з молодиками? Ця думка турбувала мене й не давала спокою. Боячись помилитися з вибором університету, я вивчив рейтинги інститутів, відвідував виставки, присвячені другій освіті, і в підсумку вступив.
Не відразу я зізнався на службі, що знову став студентом, — мені було незручно. Здавалося, що не подужаю, що навчатися буде складно: не та пам’ять, не та увага… Але поступово я втягнувся, тож тепер говорю з повною відповідальністю: навчатися можливо у будь-якому віці.
А тепер диплом — це джерело величезного задоволення. Мені сподобалося вчитися, і вчитися добре. Але значно важливіше для мене те, що моя професійна кар’єра нарешті рухається за свідомо обраним мною, а не випадково заданим вектором, як це було в юності й потім ще протягом довгих-довгих років. Я знаю, що можу собою пишатися.
Товариші не раз казали, що потрібна серйозна мотивація й певна відвага, щоб почати працю з чистого аркуша, наважитися змінити фах у 49 років, коли всі навкруги говорять про недалеку пенсію. Але для мене все було навпаки. Рішення змінити фах принесло велике полегшення: мені більше не треба виконувати нудну роботу лише заради коштів. І в мене є час реалізуватися в професії.
Мені вдалося віднайти своє справжнє покликання, і це наповнює моє існування змістом, якого раніше мені не вистачало.
Мені імпонує в праці нотаріуса те, що він однаково віддалений від усіх учасників юридичної угоди чи правового спору, він стоїть над сутичкою. Прокурор завжди звинувачує, адвокат завжди захищає, корпоративний юрист захищає інтереси своєї організації. А нотаріус роз’яснює права й обов’язки всім сторонам, немов арбітр. Саме ця незалежність і захоплює мене.
Своє призначення в житті я бачу саме в тому, щоб допомагати людям реалізовувати їхні права. Мої професійні знання дають змогу захищати їх від свавілля бюрократів і допомагають відновити справедливість, і це додає мені сил і приносить задоволення.
А зарплату постачальника я переріс уже через дев’ять місяців після приходу до нотаріальної установи: кожного кварталу мені її підвищували. Я отримав диплом і зараз готуюся складати кваліфікаційний іспит на отримання професійної ліцензії. Майбутнє в ролі юриста видається мені цілком досяжним. Я повністю задоволений своїм життям і знаю, що я на своєму місці.
Мені вдалося перемогти страх, подолати свої комплекси, і в мене є потужний стимул: можливо, це прозвучить занадто пафосно, але я бажаю зробити свій внесок у те, щоб наша країна стала хоч трохи комфортнішою для людей, щоб правовий нігілізм змінився повагою до закону. Іншими словами, мені вдалося знайти своє справжнє покликання, і це наповнює моє існування змістом, якого раніше мені бракувало.
Поділитися
⚡ Пульс читачів
Чи варто кардинально змінювати професію, чи краще триматися за перевірену стабільність?
Вже проголосували 0 людей. Долучайтесь до обговорення.
🚀 Час для змін! 🔥 🛑 Занадто великий ризик 🤔 Маю досвід
📊 Карта думок
🚀 Час для змін! 🔥 0% 🛑 Занадто великий ризик 0% 🤔 Маю досвід 0% 💡
Дискусія тільки починається. Будьте першим, хто висловить думку!
Коментарі
Поки що немає коментарів. Будьте першим!