Передбачається, що реалізація «неактуальних» видів озброєння сприятиме підйому ОПК та розширенню державного оборонного замовлення. Міністерство оборони оголосило про реєстрацію першого учасника Defence City – спеціального правового режиму, який реалізовується в Україні з метою підтримки оборонно-промислового сектору. Його бенефіціари, серед іншого, матимуть більш вигідні умови для організації експортних поставок своєї продукції – завдяки спрощенню митних процедур та механізмів контролю за експортом військових товарів. Крім того, останнім часом уряд прийняв низку інших рішень для відновлення у 2026 році контрольованого експорту озброєння. На які результати сподівається держава?
ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ VS ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ: П’ЯТЬ ДО ОДНОГО
За оцінками галузевого об’єднання «Технологічні сили України», вітчизняна індустрія здатна щорічно випускати оборонної продукції на 35 млрд євро. У той час як держава володіє фінансовими можливостями для придбання менше ніж третини виготовлених озброєнь і техніки. Мова йде орієнтовно про 7 млрд євро. Додатково певні обсяги вдається закупити для Сил оборони з інших джерел.
Згідно з деякими прогнозами, у 2026 році потенціал галузі може збільшитися майже в півтора рази. Фінансові ж ресурси, якщо й покращаться, то не суттєво.
Очевидно, що ключовим завданням є пошук додаткових джерел фінансування для державного замовлення. Зокрема, через закупівлі української зброї за кошти міжнародних партнерів («першопрохідцем» у цьому напрямку два роки тому стала Данія, яка частково профінансувала виробництво гаубиць «Богдана»). Однак можливості залучення такого ресурсу є обмеженими, оскільки більшість союзників України готові фінансувати лише наші не оборонні витрати. У військовій сфері ставка робиться переважно на власні надходження.
Разом з тим, значна частина бюджетних коштів спрямовується на фінансування оборонного замовлення для державних підприємств. У приватних компаній же Міноборони в кращому випадку купує лише кілька найменувань продукції з усього їхнього асортименту (який іноді налічує десятки видів і моделей), та й то невеликими партіями. Певні обсяги вдається передати на фронт завдяки децентралізованим закупівлям для військових частин або фінансуванню від місцевих громад, волонтерів і благодійних організацій.
Але в умовах прискореного війною розвитку дефтех-сегменту (від англ. Defense Technology, оборонні технології, – ред.) – це лише незначна частка. Багато виробників змушені стримувати свій потенціал, не повною мірою використовуючи виробничі можливості. А деякі навіть переносять виробництво за кордон, співпрацюючи з місцевими виробниками і передаючи свої технологічні розробки – в обмін на перспективи розвитку та отримання прибутку. Ще один важливий аспект: мова йде не тільки про штучне обмеження прибутків дефтех-бізнесу, а й про відсутність у нього ресурсу для науково-технічних розробок. І в умовах швидких технологічних змін, характерних для цієї війни, існує ризик відставання не лише від внутрішніх та західних конкурентів, але й, що важливіше, – від противника.
Тому вже у 2023–2024 роках, а особливо активно та предметно – минулого року, в Україні заговорили про необхідність відновлення контрольованого експорту товарів оборонного призначення. Це відкриває нові фінансові можливості для виробників і для держави, яка завдяки збільшенню податкових надходжень і валютної виручки матиме більше фінансових ресурсів – зокрема, і для розширення власного оборонного замовлення.
Безумовно, всі погоджуються, що експортувати можна не все і не всюди. Головне при цьому – не завдати шкоди власним оборонним спроможностям.
Про відновлення повноцінного механізму експорту озброєння торік на початку жовтня повідомив секретар РНБО Рустем Умєров. За його словами, виробники, які мають надлишкові потужності, матимуть можливість продавати продукцію іноземним партнерам – за умови повного державного контролю.
«У центрі уваги – збільшення фінансування для придбання озброєння для наших військових. Одним з інструментів є запуск керованого експорту зброї, який стане одним із джерел наповнення бюджету для оборонних закупівель», – пояснив чиновник.
Його підтримують і військові аналітики. «Відновлення експорту озброєнь є важливим для ОПК, насамперед приватних компаній, як джерело інвестицій та оборотних коштів. Адже Міноборони в рамках оборонного замовлення не фінансує R&D – розвиток технологій, науково-дослідні, консультаційні роботи. Але ж для розвитку бізнес повинен інвестувати не лише у виробництво, а й у розробку нових зразків озброєнь, військової техніки та систем. Інвестиції можна залучати з різних джерел. І чому б не дозволити компаніям заробляти кошти за кордоном і вкладати їх у розвиток української оборонної промисловості?» – зазначає у коментарі Укрінформу керівник платформи New Geopolitics Research Network Михайло Самусь.
Такий підхід, за його словами, позитивно вплине як на окремі підприємства, так і на оборонно-промисловий комплекс країни в цілому, а також на фінансові можливості держави. Адже сучасне високотехнологічне виробництво потребує постійних інвестицій для безперервного вдосконалення.
«Наприклад, дрон, який літав пів року тому, зараз вже не актуальний на фронті. І цей дрон можна експортувати. А для розробки нових дронів, більш ефективних і придатних для виконання завдань у нових умовах, потрібні кошти, які можна заробити на експорті того озброєння, яке вже не є актуальним для Сил оборони України. Звісно, найкращі системи повинні бути у наших захисників, а те, що їм не потрібне, можна продавати партнерам, рівень загроз для яких значно нижчий», – пояснює Самусь логіку прийнятих рішень.
Як приклад він наводить виробництво радіолокаційних систем. Кожна компанія може випускати декілька моделей такого обладнання. Але далеко не все воно цікаве Міністерству оборони, яке, керуючись доцільністю та вимогами уніфікації, може закуповувати у цього виробника, наприклад, один радар або одну систему РЕБ. Інші ж не відповідають поточним вимогам. Однак вони цілком конкурентоспроможні на світових ринках і можуть зацікавити інші країни, які не беруть участі в активних бойових діях.
«Тепер, я вважаю, Україна має унікальний шанс зайняти нішу високотехнологічного виробництва і систем в Європі, та й у всьому світі. Адже тільки в Україні по-справжньому розуміють, якими мають бути системи озброєння і технології на фронті. І це – найголовніша цінність нашої оборонної промисловості, якої ні в кого немає – ні в американців, ні в європейців, ні на інших ринках», – переконаний Михайло Самусь.
ЕКСПОРТ ОЗБРОЄНЬ: ХТО, ЩО, КУДИ І ЗА ЯКИХ УМОВ
Отже, підхід зрозумілий: продаж за кордон товарів оборонного призначення буде можливий для підприємств, які відповідають вимогам і мають надлишкові потужності, що не використовуються для потреб національної оборони. Визначатимуть надлишок потужностей і актуальність озброєнь для України на основі висновків Міністерства оборони та Міжвідомчої комісії з військово-технічного співробітництва за участю представників сектору безпеки та оборони. Якщо висновок для підприємства буде позитивним, Держслужба експортного контролю перевірить документи і протягом 90 днів прийме остаточне рішення про можливість (чи неможливість) експорту.
За оцінками аналітиків, експортуватимуть в першу чергу повітряні, наземні та морські безпілотні системи, у виробництві яких Україна сьогодні є одним зі світових лідерів.
Разом з тим, поставляти зброю можна буде лише до країн, перелік яких буде затверджувати РНБО (в першу чергу тих, з якими Україна підписала угоди про безпеку).
«Найбільший інтерес до українських продуктів, особливо роботизованих, проявляє Європа, оскільки російські дрони залітають на її територію. Тому дуже важливо, щоб експортне законодавство відповідало європейським практикам. В інших галузях вже є практика узгодження законодавства з ЄС. Необхідно залучити до цієї дискусії партнерів, щоб вони заздалегідь проаналізували юридичну модель і запевнили нас, що вона їм підходить. Це означає, що там мають бути враховані всі корупційні ризики», – пояснила виконавча директорка Технологічних сил України, які об’єднують понад 80 дефтек-компаній, Катерина Михалко.
Кожна одиниця зброї, яка потраплятиме за кордон, підлягатиме післяекспортному контролю, зокрема за участю розвідки – нашу продукцію оборонного призначення не можна буде перепродати без відома України.
Михайло Самусь, однак, вважає, що повністю уникнути «проколів» буде складно. Тому важливо запобігати потраплянню за кордон дійсно проривних технологій та рішень.
«Ми розуміємо, що проконтролювати український виріб за кордоном буде складно. Тому, звичайно, варіант потрапляння технологій до тих, хто якось пов'язаний з агресором, можливий. Але шкода від цього буде мінімальною, якщо дозволи на експорт стосуватимуться лише тих систем, які вже не є актуальними для Сил оборони України», – каже військовий аналітик.
Окремий запобіжник: якщо Силам оборони терміново знадобиться схвалена до продажу за кордон зброя, дозвіл на експорт можуть тимчасово призупинити або й повністю скасувати.
Експерти та учасники ринку визнають: наразі готові пройти необхідні технічні процедури й отримати експортні дозволи менше ніж половина з понад тисячі українських оборонних компаній. Але це не означає, що інші не вдосконалюватимуться і не прагнутимуть у майбутньому приєднатися до клубу експортерів.
Всі погоджуються і з тим, що у перші місяці 2026 року кошти від експорту продукції ОПК ще не почнуть надходити в Україну у великих обсягах. Перші значні реальні контракти запрацюють, як очікується, не раніше другого півріччя.
ЧИ СТАНЕ DEFENCE CITY ДІЄВИМ ПОМІЧНИКОМ ДЛЯ ЕКСПОРТЕРІВ
Прискорити ж вихід певних українських виробників на експортні ринки, крім іншого, допоможе реалізація проєкту Defence City. Зокрема, його резиденти матимуть спрощений доступ до процедур експорту, міжнародних передач та спільного виробництва. І, приймаючи рішення про започаткування експорту, приватні виробники тепер можуть обирати: скористатися послугами державного спецекспортера, приватних партнерів, які мають відповідні ліцензії, або ж отримати власний дозвіл в рамках нової екосистеми.
Торік у серпні Верховна Рада прийняла законопроєкти щодо підтримки підприємств оборонно-промислового комплексу, якими передбачено створення в Україні податкового простору Defence City. Компанії, які до нього приєднаються, матимуть податкові пільги, користуватимуться полегшеними митними процедурами та механізмами контролю за експортом військових товарів.
Серед преференцій: звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування коштів у розвиток; звільнення від земельного, майнового та екологічного податків; спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей (за потреби).
Нещодавно уряд спростив процедуру розгляду документів у сфері державного експортного контролю в рамках міжнародних договорів України для резидентів Defense City. Держава заздалегідь, а не постфактум, як дотепер, перевірятиме, чи відповідають проєкти таких договорів вимогам національної безпеки та міжнародним зобов’язанням України. І якщо оцінений у такий спосіб договір набере чинності, документи на отримання дозволів або висновків у сфері експортного контролю для проєктів, що реалізовуватимуться в межах Defense City, розглядатимуть за спрощеною процедурою не довше ніж 15 днів. Тоді як чинний механізм надання дозволу на експорт, як зазначалося, передбачає до 90 днів на прийняття рішень.
Разом з тим, Національний банк з 31 грудня 2025 року послабив деякі валютні обмеження з метою підтримки оборонно-промислового комплексу в рамках нового правового режиму. Зокрема, для резидентів Defence City спростили умови придбання іноземної валюти під час імпорту необхідних для виробничої діяльності товарів, а також пом’якшили правила транскордонних переказів за певними операціями.
І вже у перші дні нового року Міністерство оборони оголосило про реєстрацію першого резидента Defence City. Ним став один з найбільших в країні виробників безпілотників (дрони «Вампір», «Шрайк» та перехоплювачі «шахедів»).
У Міноборони запрошують й інших українських виробників приєднуватися до нового режиму і ставати частиною нової промислової екосистеми, спрямованої на посилення обороноздатності держави.
Для приєднання до Defence City необхідно подати заяву про надання статусу резидента та пакет документів (звіт про відповідність вимогам законодавства, фінансову та аудиторську звітність, інформацію про участь у виконанні державних оборонних контрактів).
За результатами опрацювання поданих документів Міноборони прийме рішення щодо надання або відмови у наданні статусу резидента. Якщо рішення буде позитивним, відповідну інформацію внесуть до реєстру Defence City.
Будемо сподіватися, що перелік резидентів нової екосистеми швидко поповнюватиметься, наші виробники матимуть більше можливостей для експорту, держава – більше коштів для оборонного замовлення, а наші захисники – більше найсучаснішої зброї для перемоги над ворогом.
Владислав Обух, Київ
Source: www.ukrinform.ua