Як фінанси та великі компанії впливають на наші вибори та дії.
Думки, представлені в даній статті, являються особистою точкою зору. Я запрошую читачів до незалежного мислення, і пропоную розглядати цей матеріал не як непорушну істину, а як відправну точку для особистих роздумів. Аналізуйте, дискутуйте та формуйте свої власні погляди, які я навмисно не зроблю у фіналі.
Люди сьогодні втратили навички мислення і переважно цитують інших
Мені здається, що у багатьох сучасників здатність міркувати ніби відсувається на другий план. Не тому, що вони нерозумні, а через те, що саме оточення організовано подібним чином. Алгоритми пропонують готові висловлювання, меми, цитати, які легше вставити в розмову, ніж зупинитися та створити свій власний висновок. До того ж люди стомлюються — праця, виживання, турботи. На довге і глибоке обмірковування просто не лишається сил.
Я сам помічав за собою таке: читаю текст і не намагаюся його зрозуміти, а вже шукаю, що можна «заскрінити».
І ось це дійсно небезпечна звичка — мозок починає функціонувати в режимі репосту. З цим можливо боротися тільки звичкою міркувати самостійно: робити записи, полемізувати з автором, обговорювати особисто, повертати собі можливість переосмислювати, а не просто заковтувати. Вміння думати — це як м'яз: якщо його не тренувати, він стає слабшим. Тому важливо читати об’ємні тексти, конспектувати, сперечатися. Навіть невелика звичка «прочитав — виписав 3 свої думки» вже захищає від перетворення на репост-машину.
Як система перерозподіляє прибуток нагору
Розглянемо це на простому прикладі. Працівник виробляє цінностей більше, ніж отримує. Наприклад, ви за зміну зшили партію одягу, вартість якої на ринку становить 1000 гривень. Вам заплатили 300 гривень, залишок дістався власнику фабрики. Ця різниця — додаткова вартість. Її розподіляють між собою капіталісти: частина йде у прибуток, частина — на оренду, частина — у відсотки банку. А вам залишають рівно стільки, щоб ви могли прийти завтра, знову працювати і не померти.
Молодий обдарований фахівець створює цінність, але не володіє ні продуктом, ні платформою, ні умовами, в яких ця цінність конвертується в гроші. Він просто ресурс. Співвідношення між тим, скільки він створює і скільки отримує, нелогічне.
Якщо інфлюенсеру платять мільйон, отже, на ньому заробили сотню. Якщо стартапера купують за два мільярди, отже, його розробка впишеться в систему, де принесе іншим десятки мільярдів. Навіть у цих успішних історіях вся робота від техпідтримки до логістики, від дизайнерів до монтажерів залишається надзвичайно непомітною та дешевою.
Система влаштована таким чином, щоб перерозподіляти вартість нагору — тим, хто контролює канали, а не виробляє контент. Це не що інше, як гарно оформлена експлуатація. Чим гучніше вихваляють систему за щедрість, тим чіткіше видно, як глибоко вона в нас проникла.
Але ж можливо досягти успіху, якщо багато і старанно працювати!
Це гарна байка. Мільйони людей працюють по 12 годин і залишаються в бідності. Оскільки праця в капіталізмі — це не дорога до успіху, а метод відтворювати своє існування. Так, трапляються історії успіху, але зазвичай вони базуються на спадку, зв'язках або унікальній удачі. Праця без капіталу та власності — це практично безвихідь.
Романтизація і гламуризація трудоголізму також вигідні капіталізму
Коли культ «успіху» змушує вас пишатися тим, що ви працюєте ночами без сну, капітал перемагає. Він отримує більше вашої роботи безкоштовно. Гасла «будь машиною», «спи швидше» — це не заохочення, а м’яка форма тиску.
Я пам'ятаю, як на минулій роботі колеги хвалилися тим, що спали по три години, жили в офісі тижнями, і я сам цим пишався. І це дійсно вважалося чимось класним, майже героїзмом. Але якщо подивитися відверто — це ж жах.
Ти не бачиш сім'ю, не відновлюєшся, твій мозок працює на виснаження. В результаті і якість падає, і здоров'я.
Але капіталісту це вигідно: ти сам погоджуєшся віддавати йому більше часу безкоштовно. І найгірше, що такий «подвиг» згодом стає нормою. Спочатку всі захоплюються, що ти працюєш без сну, а потім від усіх вимагають того ж самого. І вже незручно сказати: «Я хочу нормальний графік».
Ось так із винятку роблять правило.
Але, як виснаження може бути вигідним системі?
Людина, що вигоріла — просто ідеальний працівник для системи: вона змучена, їй не до вимог та протестів, вона тримається за місце. Її легше контролювати.
Чи можна з цим щось зробити? Так, частково: встановлювати межі, відпочивати, ділитися навантаженням, шукати підтримку в колективі. Але важливо розуміти: виснаження — це зовсім не випадковість, а вбудований механізм капіталізму.
Як капіталізм роз'єднує людей
Найбільш витончений спосіб — це ділити нас на окремі групи і змушувати сперечатися один з одним про символи, замість того щоб об'єднуватися навколо реальних проблем.
Наочний приклад — це воукізм (американський політичний термін, політика «пробудження»), який корпорації так люблять використовувати. Красиві гасла, райдужні логотипи, гучні кампанії «за справедливість» — і все це на тлі того, що співробітники працюють за копійки і в них немає профспілок. У підсумку ми дискутуємо про те, яка назва вулиці «правильна», замість того щоб запитати: «А чому людям не платять гідно?». І це ідеально працює на капітал: люди розділені, солідарності немає, а компанія ще й виглядає «прогресивною».
Конкуренція — ще один спосіб розділення. Ми перестаємо бути товаришами і стаємо конкурентами. Порівнюємо зарплати, статус, зовнішність, лайки. Це послаблює солідарність, оскільки солідарні працівники можуть ставити колективні вимоги. Роз'єднані — ніколи.
Поділ на покоління і демонізація зумерів
Зумерів сьогодні демонізують голосніше, ніж колись міленіалів або бебі-бумерів, і роблять із цього прям окремий бізнес.
Чому? Тому що зручно. Замість того щоб визнати, що проблеми у високій вартості житла, кредитах, кліматі, стагнації зарплат, легше сказати: «Це тому що зумери ліниві й не такі, як ми». ЗМІ отримують кліки на таких заголовках, старші покоління знімають із себе відповідальність, а капітал зберігає статус-кво.
Але ж справа не в «характері покоління», а в умовах, які вони отримали. Молодь сьогодні живе у світі, де квартира стала інвестицією, а не правом, де робота нестійка, а екологія на межі. І під впливом цих умов люди формують свою поведінку.
Тому демонізація — це димова завіса, щоб не говорити про справжні системні проблеми. Зумери тут ні до чого. Винна система, яка відтворює кризи, а не якесь конкретне покоління.
Як розпізнавати пропаганду і при цьому не стати параноїком?
Пропаганду помітно по спрощеності: якщо все зводиться до «є герой і ворог», отже, тобою маніпулюють.
Корисний фільтр: кому це вигідно, хто оплачує, які інтереси маскуються?
Але при цьому важливо не втратити розум і не бачити змову в кожній новині. Баланс полягає в тому, щоб зберігати скептицизм, але водночас визнавати прості факти: іноді аварія — це просто аварія, а не спецоперація світового капіталу.
Поділитися